Розділ 19

Чоловік різко відхиляється та відпускає мене. Тіло накриває хвиля розчарування. Він обходжить стіл та сідає навпроти. Я важко дихаю та намагаюся приборкати свої гормони. Між нами повисаж незручна тиша. Я нервово кручу виделку у руках:

— І що, ви реально збираєтеся отак сидіти до ранку? Просто мовчати і дивитися як я їм торт?

— А ти хочеш поговорити, Веронцю? — Любомир злегка підіймає одну брову. На його губах з'являється нахабна посмішка. — Ну давай. Розкажи, наприклад, чому ти так запекло намагаєшся виставити мене з цього дому? Я ж непоганий варіант для твоєї бабусі. Молодий, перспективний, не п'ю, не курю, регулярно займаюся спортом і веду здоровий спосіб життя.

— Ви альфонс і мисливець за чужими грошима, — я одразу спалахую. — Бабуся закохана і нічого не помічає, але я ж бачу, як ви на неї дивитесь. Там немає жодної краплі щирості, тільки бізнес.

Любомир тихо хмикає. Його погляд стає серйозним, він увважно дивиться мені в очі, і мені знову спекотно.

— Бізнес, кажеш? А якщо я скажу тобі, Веронцю, що гроші твого діда — це останнє, що мене цікавить у цьому житті? І що цей шлюб потрібен не мені, а вашій родині?

Я застигаю нерухомо, так і не донісши шматочок торту до рота. Що за нісенітниця? Недовірливо суплю брови:

— Що ви маєте на увазі? — мій голос мимоволі переходить на шепіт.

— Поки ти малюєш у своїй голові серіали про підступного викладача, який хоче відібрати у бідної сироти спадщину, реальність влаштована трохи інакше. У твоєї бабусі є речі, які потребують дуже серйозного юридичного захисту. Пропоную перемир’я. Повір, я не нашкоджу твоїй бабусі.

— Тоді, можливо, розкажете, як насправді влаштована реальність?

— Скоро сама дізнаєшся. Підозрюю твоя ворожість викликана не тільки хвильованнями про бабусю. Це підсилено нашими поцілунками у нічному клубі, правда ж?

Мене обпалює жаром. Вперше Панченко хоч якось згадав про це. Я здивовано округлюю очі:

— Ви пам'ятаєте?

— Звісно пам'ятаю.

— Тоді чому ти поводився як придурок та вдавав, що нічого не було? — втрачаю крихти самовладання та ігнорую офіційне звертання. — Я ж не очікувала пропозиції заміжжя чи зустрічання, але хоча б сухого “Привіт” вистачило б.

— У мене правило: “Жодних стосунків зі студентками”. До речі, ти не схожа на тих, хто цілується з незнайомцями. В останню мить ти відступила і не дозволила нічого більше за поцілунки. Що то було?

Спогади обпікають тіло. Досі пам'ятаю його дотики, поцілунки, пестощі. Мені було важко відмовитися від продовження, але я знаю, що вчинила правильно. Мабуть, вперше за весь час, оголюю перед ним душу:

— У той клуб я прийшла не розважатися. Я просто втомилася бути правильною дівчинкою, і від того, що всі навколо чекають від мене ідеальних оцінок та дорослих рішень. Того вечора мені просто хотілося зникнути, загубитися в натовпі, де мене ніхто не знає. А коли з'явився ти...

Я замовкаю, відчуваючи, як щоки починають горіти, але погляд не відводжу. Панченко застигає. Його лінива посмішка зникає, поступаючись місцем щирому, глибокому здивуванню. Він пильно вдивляється в моє обличчя, ніби вперше бачить за маскою зухвалої студентки справжню мене. Після тривалої паузи, продовжую свою сповідь:

— Я не знаю. То було схоже на божевілля, жагу, пристрасть. Мабуть, це так на мене вплинув алкоголь.

Панченко мовчить, нервово стискає губи. З його обличчя злітає маска самовпевненості. Він важко зітхає:

— Я не збирався тебе ображати. Ті поцілунки не були частиною якогось плану. Я теж тоді тікав від самого себе і від проблем, які насідали з усіх боків. Ти мені сподобалася. Я хотів зателефонувати тобі, ти ж залишила номер, але коли дізнався, що твій викладач, то одразу відмовився від цієї ідеї.

Ці слова ламають стіну між нами, крига скресає. Я сідаю зручніше, підібгавши під себе одну ногу, а Любомир спирається ліктями на стіл. Ми починаємо говорити. Спочатку обережно підбираючи слова, а потім усе впевненіше, ділячись тим, про що зазвичай мовчать удень. Я розповідаю йому про дідуся, про те, як важко нам далася його втрата, і як я боюся за бабусю, котра стала занадто довірливою. А Любомир раптом відкривається для мене з абсолютно нового боку.  Він розповідає про те, як важко йому далася кар'єра, скільки довелося працювати, щоб його сприймали серйозно, і чому він так фанатично тримається за свої правила.

Вперше за весь час я сумніваюся, що він альфонс. Хоча, може його чари подіяли на тільки на бабусю, а ще й на мене.