Розділ 13

Затамувавши подих, я завмираю. Чекаю на його злість, обурення, та спробу викрутитися. Зараз з нього спаде маска і нарешті бабуся прозріє. Проте Панченко мовчить. Він ліниво бере до рук папери та швидко пробігається очима по пунктах, і на його губах з’являється та сама хижа, нестерпно спокійна посмішка.

— Пункт три чотири про повну відмову від претензій на інтелектуальну власність — це юридично безграмотно. Хто так складає контракти? 

— Найкращий адвокат міста, — нахабно брешу. — Хочете збрати який пункт? Чи взагалі не будете підписувати?

Він крутить у пальцях ручку, і звук клацання ковпачка починає мене бісити. Чоловік притуляється до спинки стільця і зовсім не хвилюється. Вдає, що ця ситуація його абсолютно не бентежить.

— Прибирати? Навіщо? Заради спокою Елеонори, я підпишу все, що завгодно. Мені не потрібні її гроші чи фірма.

Панченко розмашисто ставить свій підпис й підсуває стопку паперів назад мені. Його смарагдові очі знущально виблискують. Я шоковано витріщаюся на фальшиві документи. Підписав? Справді підписав? Без жодного торгу за акції чи нерухомість? Мабуть, він зрозумів, що договір не справжній. Я продовжую вести свою гру:

— Це чорновий варіант. Якщо всі пункти узгоджені, то пізніше підпишете оригінал у нотаріуса.

— Добре, скажете місце і час, — Панченко надто легко погоджується.

— Любчику, ти в мене просто золото, — бабуся аж зацвіла від задоволення. Вона кладе салат на стіл та сідає біля свого нареченого. Ні, ні, ні! Любомир не мав на це погоджуватися. Я перебираю папірці, він ж їх навіть не читав, лише переглянув. 

— Почекайте, — намагаюся знайти таке, від чого чоловік точно відмовиться. — Ви навіть не обурилися через пункт про повне позбавлення прав на проживання в цьому будинку у разі розлучення? Ви підете ні з чим. І навіть, якщо моя бабуся помре швидше за вас, то ви залишитися ні з цим.

Панченко нахиляється вперед, спираючись ліктями на стіл, і опиняється так близько, що я відчуваю легкий аромат його парфумів.

— А навіщо мені обурюватися? — він дивиться на моє обличчя, а в його очах стрибають хитринки. — Я не хочу розлучатися з твоєю бабусею. Планую жити тут довго й щасливо. 

Я спискаю руки у кулаки так, що нігті боляче дряпають шкіру. От, гад! Зовсім не віриться у його щирість, але для бабусі цих красномовних слів виявилося достатньо. Панченко розслаблено відкидається на спинку стільця й закидає ногу на ногу. Його погляд ліниво ковзає моїм обличчям, затримуючись на стиснутих кулаках, і на губах знову з'являється ця нестерпна, переможна усмішка. Він чудово розуміє, що одним розчерком ручки щойно розгромив мій геніальний план вщент. 

Вечерю остаточно зіпсовано. Мене дратує як ця парочка мило щебече. Панченко аж зі шкірі пнеться, щоб бути цікавим співбесідником. Я їм мовчки, а всередині все закипає від злості. Не витримую, підводжуся, й залишаю напів порожню тарілку. 

— Дякую, все було смачно. Мені потрібно готуватися до занять.

Швидко виходжу зі столової. Піднімаюся по сходах до своєї кімнати і чую його тихий, низький смішок, який наздоганяє мене в спину. Він нахабно і безкарно потішається.

Зачинившись у спальні, я кидаю фальшивий договір на ліжко й починаю міряти кімнату кроками. Він не просто мисливець за грошима, а хтось набагато гірший. Панченко хитрий, прорахував кожен мій крок наперед і навіть не здригнувся, коли підписував відмову від мільйонів. Чому? Невже фірма й справді на межі банкрутства? Чи в нього є інший, куди підступніший план, про який я навіть не здогадуюсь?

Пригадую його хрипкий шепіт, і мої щоки миттєво спалахують густим рум'янцем. Заплющую очі та з силою б'ю себе подушкою по голові. Ні! Ніяких спогадів про підсобку клубу. Це була помилка, хвилинне затемнення під дією алкоголю та його клятого чоловічого магнетизму. Тепер він мій викладач, і, трясця, майбутній чоловік моєї бабусі.

— Ну Любчику, — від злості стискаю ковдру. — Ти думаєш, що виграв перший раунд і контракт тебе врятує? Гра тільки починається. Побачимо, як ти заспіваєш, коли твоє життя в цьому будинку перетвориться на суворе виживання.