36

ТАНЯ

Роздивляюся власні нігті на руках, під скатертиною столу. Я не знаю, що йому сказати. Якби дав хто інструкцію як діяти, я б обов'язково скористалася, а так...

Облизую пересохлі губи. Підіймаю погляд, щоб відповісти. І...

—Максе? — Надто неочікувано звучить жіночий голос зі сторони.

Я втримуюсь, а Максим повертає голову. І одразу втрачає впевненість. А мене вмить накриває відчуття, ніби я щойно опинилася там, де мені зовсім не місце.

Краєм зору бачу, як жінка старша за мене віком, з ідеально блискучим гарним волоссям, порушує цю... майже ідилію. Вона міряє мене уважним поглядом і переводить зір на Максима, який помітно важко видихає.

Від мене не ховається те, як стискається його щелепа, як він дратується під її прискіпливим поглядом. І те, як він ледь стримує себе.

"Максе." — цокотом її каблуків відлунює в голові поки вона підходить до нашого столика. Це надто... особисто, щоб прийняти її хоча б за колегу цього альфа-самця. Чорт...  Невже світ і справді настільки тісний, що його всі знають?.. Чи це просто один нормальний заклад на весь район?..

Вона зупиняється біля мене. Відчуваю, як пропалює шкіру на шиї її гострий погляд, живіт і знову обличчя. Але вперше мені стає байдуже на все.  

—Максе, ти ж казав, що у відрядженні?

"У відрядженні." — збирають мої мізки докази чоловічих вчинків. Мимоволі згадуються слова Алі: "Чоловіки всі однакові."

Чорт... я майже повірила йому.

—Міло... — Він кидає на мене короткий погляд. Але підіймається і бере її за лікоть, чим змушує йти за собою слідом.

Пречудово поговорили...

Я залишаюся сидіти, мов прибита до цього стільця. В голові вперше думка про його жінок. Скільки таких випадків ще буде? Аля, Міла...

—Але я вагітна від тебе, Максе! — її крик позаду змушує мене стиснутися. Я ледь повертаю голову і краєм зору ловлю її відчайдушний порив біля барної стійки за спиною Максима.

Він завмирає. Лоб миттєво прорізають глибокі зморшки. Кілька секунд він просто дивиться перед собою в підлогу, ніби не почув сказаного. А тоді повільно повертається до неї.

Господи... що я тут роблю?..

Я готова підвестися і тихо зникнути з його життя. Це буде найправильніше рішення. Але раптом мої очі вичіплюють заціпенілу дитячу фігуру на іншому кінці залу зі сторони вбиралень.

Аміна. Вона сама. Але ні — за нею, здається, няня. І схоже, вони все чули.

Няня не встигає взяти дівчинку за руку, бо та зривається з місця і летить просто до нього. Її маленьке обличчя перекошене, а погляд, спрямований на батька, сповнений такої ненависті, що в мене холоне кров.

—Ти зрадив маму! — розтинає дитячий крик легку музику у залі, маленькі кулачки вдаряють у стегно Максима і той тільки зараз реагує на доньку.

У мене всередині щось обривається, а вголові пульсує єдина думка: навіть якби Максим вмовив мене залишитися... у її світі для мене місця не буде. Там досі є лише мама. І жодна жива жінка не здатна перемогти пам'ять про неї.

Я тихо підіймаюся з-за столу... На сьогодні — це мій ліміт.