31

МАКСИМ

До дому я приїхав пізно. Аміна вже спала. Зайшовши до її кімнати, дивлюся на свою дівчинку, як на найбільшу цінність. У голові знову рубає: "Я розмріявся. І ці лабораторії нічого нового не покажуть."

Наступний день проходить в офісі. Наради, папери, відповіді партнерам. А серед них знову Таня. Чорт, ця дівчина занадто в'їлася у мізки. Занадто втерлася в довіру. Але я сам це допустив.

Підіймаю погляд на стіну, де стрілки годинника показують рівно на третю. У двері якраз стукає Олександра. А за мить я чую від неї, що у мене сьогодні заплановані співбесіди з нянями.

—Одна за п'ятнадцять хвилин. Друга одразу за нею.

— Дякую. Можеш іти. — Киваю.

Обидві співбесіди проходять під звуки вхідних повідомлень на мій телефон. Але запевняю себе, що няня на першому місці. Та рука все одно зрадницьки грається екраном ґаджета, бо око вловило серед вхідних назву однієї з лабораторій. Я з усіх сил намагаюся чути жінок, які по черзі сидять навпроти мене, проте вухо чує лише власний мозок.

Врешті-решт другу з них зупиняю на півслові і пропоную залишити контактний номер телефону. На вигляд вона підходить.

Щойно зачиняються двері за останньою, мене ніби хто в спину клює — нервово хапаю телефон і відкриваю вайбер. У повідомленні посилання на результати. Всередині щось тримає. Страх побачити негативний результат?..  Але пальці живуть своїм життям і за секунду мої очі зупиняються на конкретних числах.

З мене виривається сміх, коли бачу чужий результат. Бо це не мій. Вони щось наплутали. Тут немає всіх показників. Лише плюси у певних розділах, яких у мене не мало б бути. Це повний треш... Якась тобі  лабораторія береться за аналіз такого рівня, щоб одним папірцем перекреслити роки лікування і всі висновки професійних лікарів? Для чого? Щоб змусити повірити в диво? Молодці. От тільки диво явно адресоване не мені.

Видаляю їхній результат, щоб не муляв очі. А за мить отримую ще один висновок із іншої лабораторії. І слідом ще один. Відкриваю. Тепер уже заходжусь сміхом. Бо це не може бути правдою: у них точно такий же бланк, як і в попередній, який я видалив. Але результат від третьої, останньої, вивів мене з себе. Бланк інший, під ім'ям і прізвищем, яке я навмисне змінив, але цифри...

Це не може бути правдою!.. Вона не могла брехати мені стільки років! Моя дружина була мені вірною, вона сама це завжди доводила і не раз. І її вмовляння на ЕКО, врешті-решт ті аналізи, які вона здавала разом зі мною!..

Телефон дзвонить у кишені уже вдруге за хвилину. Дістаю — Міла. Жбурляю його на стіл. Ця жінка взагалі могла завагітніти вже безліч разів і одружити мене на собі!..

Я довго дивлюсь у панорамне вікно на безкінечне мільйонне місто. Однак втримати порив вище моїх сил — викликаю до себе асистентку. Вона заходить... а я вперше помічаю її розстібнутий верхній ґудзик блузки.

Теж не проти зі мною..?

Мій язик не втримує думки:

—Олександро, ви хочете від мене завагітніти?

Вона губить погляд по кутках кабінету при цьому геть не виглядаючи безневинною дівчиною.

—Відповідайте, як є. Ваш розстебнутий ґудзик навряд чи випадковість.

Вона змінюється в обличчі, червоніє, але підходить до столу навпроти із піднятим підборіддям змушуючи себе дивитися прямо. На мене.

—Так, я б хотіла з вами переспати. Але... не вагітніти.

"Не вагітніти..." — Моя брова скаче вгору.

— У вас є донька, а в мене син. Ліжка... було б достатньо... — Олександра опускає очі. І до мене частково доходить...

—Що зазвичай використовують жінки, щоб не завагітніти? Резинки? Пігулки? Спіралі?

Жінка моїх років кліпає. Але відповідає.

—Не лише те, що ви назвали. Чоловіки можуть бути... обережними.

—Умгу. Та ви не знаєте, яким можу бути я. — Запевняю, майже погрозою.

—Я б використала... — вона соромиться, тягне, та в мені закінчується терпіння і я не даю договорити.

— Пігулки, так?

Вона киває. Коротко й чітко. А я продовжую допит, ніби це вона мене тримала за ідіота всі ці роки. Аж поки не згадую відсутність облікової медичної картки Аріни у нашій квартирі.

—Вам можна вірити, Сашо? — тримаю руки глибоко в кишенях, щоб вона не бачила мої кулаки. Достатньо того, що я вилив на неї усі свої почуття й проблеми. А отримавши її кивок, прошу, щоб знайшла мені незалежний перинатальний центр за межами Києва, і не філію того, у якому мене позбавили надії стати батьком.

Вона йде. Я накидаю на плечі піджак і виходжу з офісу в холодний день, де кисень мав би змусити мозок працювати. Сідаю в авто. Моя нервозність починає мене дратувати, хоч я намагаюся на неї не звертати. Таня з голови нікуди не зникає, але тепер мене переслідує ще й параноя. Медична картка Аріни. Я маю її знайти.