3

А в нас починалися «лихі 90ті». Часи, коли все стало з ніг на голову: інтелігенція бідна як церковна миша, а перекупи злетіли до гори…

90ті роки принесли з собою багато біполярних емоцій. Враження від цих років настільки різне в кожного, що важко скласти певну спільну картину пам’яті.

Взимку 1990 року, а саме в січні, майже три мільйони людей взялися за руки по всій Україні, зв’язавши Живим Ланцюгом Львів – Київ – Донецьк на честь «об’єднання» всієї країни, як символ того, що Україна – Єдина!

А вже в серпні 1991 року Україна здобула незалежність від СРСР! Боролися, хотіли – отримали!

Влітку 1993 року на Донбасі відбувся наймасовіший страйк за всю історію України. Шахтарі вимагали покращення умов праці та оплати, за ними підтягнулися працівники з інших галузей промисловості… окрім підтримання вимог, з яких розпочали страйк шахтарі, страйкарі вимагали надати Донбасу регіональну автономію… отакої…

Цього ж року відбувся перший офіційний в історії України дзвінок з мобільного телефону, який здійснив, на той час, діючий президент Кравчук у прямому ефірі телеканалів…

Поки хтось насолоджувався майже недоступним у нашій країні Інтернетом и мобільним зв’язком, наша родина виживала як могла…

Бабуся відійшла у Вічність, що зробило мене самотнім… адже матір одружилась у друге… сестрі з двома дітьми було зовсім не до мене… племінниця була першоклашкою, а в мої 15 – це мала сопля…

«Хвостика» за мною чіпляли часто, адже гуляти пускали мене частіше всього тільки з нею. Правда дівчата більше звертали уваги на мене, коли в нашій компанії з’являлась ця кучерява трендичиха. Вона терен діла та сміялась завжди! Ніколи не розумів, звідки в неї стільки позитиву?! Хоча саме цим позитивом вона й звертає на себе увагу… а знач і на мене!

Додому з прогулянок іти не хотілося. Там щаслива мама, що постійно воркоче поруч зі своїм новим чоловіком… Як вона після тата могла когось покохати?! Тим більше такого?! Приходять пізно, він майже завжди напідпитку… чіпляється до всього… виховує… оцінки мої його не влаштовують…

Мама не помічає моєї самотності…

У зв’язку зі зміною влади – змінилось усе… чоловік сестри втратив посаду інженера на заводі, - той збанкротів… Завдяки наявності військового білета, отриманого на військовій кафедрі, та диплому про вищу освіту його взяли до міліції. Ой мене цькували на районі через це… ой цькували…

Моя самотність посилилась ще більше, коли одного ранку за сніданком мама повідомила, що будемо роз’їжджатися … Що ми більше не поміщаємось усі в цьому родинному гнізді… В цій величезній трикімнатній квартирі…

Цей вчинок змінив усе наше майбутнє! Майбутнє всієї нашої родини…

В кожного, звичайно, з’явилося окреме житло… Але й окреме життя… Ми перестали бути одним цілим…

90-ті призвели до втрат і знецінення. Певний період зарплати видавали речами… Грошей майже не було!

Мама отримувала зарплату рейтузами та шерстяними панталонами на ткацькій фабриці, а на шляп ній – шляпами. Уявляєте собі?! А їсти? Їсти що?!

Відчим їздив по відрядженням, тому гроші йому давали. А з відрядження він завжди привозив продукти та делікатеси – налагоджування холодильних установ, як виявилось, мав попит. Звичайно пригощався я не тільки з дозволу, хоча й знав, що потім буде непереливки! Але ж мама згадувала про моє існування тільки після того ґвалту! Вони між собою сварилися, мама захищала мене. Приходила потім до моєї кімнати, спочатку кричала… потім тріпала за волосся й ішла… але ж вона приходила! Вона захищала! Я ж для неї ще існую!

На повноліття хотілося гульнути! Але ж з грошима й так було туго… згадав, що племяшка регочучи розказувала про те, що її татові дали зарплатню горілкою… подзвонив…

– Мала, привіт! Як сама? – спитав, типу цікавлюсь. Не буду ж оголошувати з самого початку?

– Привіт, Гліб! Норм, як сам? – яка розумна мала! Саме те питає, що треба!

 – Та як тобі сказать… В мене ж скоро бьозднік… пам’ятаєш же?! – почав із далеку я.

– Звичайно! Тобі ж 18 буде! Зовсім незалежним станеш! Не те, що я…

– Не кисни, мала! Радій життю! В тебе ще все попереду! Чуєш, ти там казала, що Владу зп дали горілкою… він її кудись вже втюхав? – нарешті перейшов я до справи…

– Та нє, вроді… Там же кілька ящиків було… вроді в підвал спустив їх… А що? – здивувалась племяшка.

– Та так, типу хотів довга нути на бьозднік… як думєш, Оксанка не відмовить? Не хоч спитати?

– Окі… спитаю, як з роботи повернеться… Вона ж сьогодні заступила на чергування!

Не знаю, про що вони там говорили… Але наступного дня ввечері зателефонувала Оксана:

– Слухай, я все розумію: взросління, дорослішаєш і все таке… Але малу навіщо вплутувати? Не міг на пряму до мене?!

Я спочатку зніяковів. Але видавив:

– Нууу… розумієш…

– Коротше! Прийдеш, у підїзді я для тебе заникала пляшку, одну! Там, біля дверей під коробкою… Але малу не втягуй!!!

– Ясно… Дякую!!!

Прийшов… взяв… нажерлися… закохався…

Жесть…