2

На вулиці нас таких, хлопців без батька, було не мало. Але в мене одного він помер по-справжньому… Багатьом говорили про «загибель» батька, щоби не розповідати про реального тата, що «завіявся деінде». В когось це був «льотчик-випробувач, що загинув при випробуванні літака». В когось був «капітан корабля, що загинув у боротьбі з піратами». В когось «герой-рятівник»… Були такі, що носили фотокарточку актора та запевняли, що це їхній тато. Історій в кожної родини було безліч. У кожного своя… Але всіх нас об’єднувало важке життя хлопчика-безбатченка…

Мами працювали по декілька змін, не цураючись нічними.

Нами опікувались бабусі, в кого були. В кого не було – самостійно дорослішали.

Складніше всього було в школі. Таких там було небагато. Й постійно хтось намагався нагадати про відсутність батька. Звертаючи увагу на поведінку: « А от якби був батько, він би тебе випоров за таку-то поведінку!», не розуміючи справжньої причини зухвалої поведінки підлітка чи просто хлопчика, що росте без тата…

« А от якби був батько, в тебе були б змінні чоботи», наче від наявності батька залежить хода чи хлопчача цікавість…

« А от якби був батько, він був би в курсі твоїх справ у школі», нібито ті тати, що є дуже ходять на батьківські збори. Самі мами сидять…

Мене пригнічувала сама відсутність батька, а не причина. Особливо почувши в одній з розмов між мамою та сестрою, що може й краще таким чином все склалося. Адже якби тато не загинув у тій страшній автокатастрофі – помирав би поступово, попередньо залишившись без ніг через ампутацію. Вмирав би повільно та неприємно, можливо навіть болісно, – облітеруючий ендартрит…

Це був перший поштовх мого особистого зацікавлення книгами. Майже маніакального.

У 80ті роки виходило багато газет і наукових статей, але наукових книг майже не було, – я всі статті, без розбору, читав. Наче захлинаючись. Не обираючи якоїсь конкретної тематики – все, що потрапляло під руки та на очі. В нашій домашній бібліотеці були майже тільки медичні книги, – тато ж був лікарем, а зараз сестра навчалась у меді. В мами були вирізки з журналів із окремими главами детективів і фантастики, що склеювали та зшивали у типу книгу мої батьки, ще коли тато був живий.

Я не хотів обмежуватись однією темою, тому й читав усе підряд. Дуже полюбляв брати книжки з бібліотеки. А взимку, коли було дуже прохолодно, чи восени в мокру погоду, коли не хочеться гуляти та й вдома не з руки сидіти – засиджувався в читальному залі.

80ті роки, початок мого раптового дорослішання через загибель батька у 1980му році та появу племінниці у 1984му, став переломним не лише для моєї родини. Та й для світу та моєї країни.

В ці роки розпочалися розмови й перші спроби створення не лише економічного, а й політичного інституту Європейського Співтовариства – Єдиного Європейського Союзу.

В 1981 році, в США, було вперше зареєстровано надзвичайний випадок – перші п’ять «рідкісних форм пневмонії», що згодом отримали назву СНІД… Страшна хвороба, що забрала та забирає більше 35 мільйонів людей за час офіційної реєстрації смертей від цієї даної хвороби… Кожного дня в світі з’являється більше 7000 нових ВІЛ-інфікованих, а приблизно 5500 з них помирає…

У 1985 році прийшов до влади в СРСР Горбачов, це й було роком початку «перебудови».

Маргарет Тетчер набула популярності не тільки як прем’єр, але й як приклад сильної жінки. Приклад «залізної леді».

До вдали в США прийшов Рейган, а в 1988 році підписали домовленість про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, як частина історії Холодної Війни.

Страшна війна, Афганська війна, що продовжувалась до кінця 80х років, забрала дуже багато життів у всіх країнах, що приймали в ній участь. Ми про неї знали не лише згазет і телебачення, як наприклад про Ірано-Іракську війну. Про Афганську війну ми чули на вулиці – в когось брата відправили туди, а в когось батька… Чули про неї в школі – один із вчителів, вчитель ДПЮ, пішов на фронт… Чули й вдома – однокласники Оксани як раз були в армії та деякі відправлені саме у Афганістан… Це були страшні, але цікаві розмови…під них дуже лячно, але добре засиналось…

Коли моя племінниця вже навчилась сидіти, ми дивились разом телевізор. І цей день мені запам’ятався новиною про вбивство єдиної жінки - прем’єра Індії – Індіри Ганді. Ще б пак, мені лиш на днях виповнилось сім років і я вважав себе достатньо дорослим для перегляду новин! Та ще й така новина! От буде про що з хлопцями поділитися на перерві!!!

В 1986 році сталася подія, що знеславила своєю трагедією та жахом нашу країну на весь світ на багато десятків років уперед! Аварія на Чорнобильській АЕС. Колись, ще на початку ХХ сторіччя, мій дід по лікбезу навчався в Київському Інституті Електрифікації сільського господарства, це було десь у 1920 році, а може й не точно саме цього року… десь приблизно в ті роки…

Вкінці навчання їм видавали направлення на роботу. При озвучуванні направлення сказали, що направлений до Чорнобиля. Але щось пішло не так, на щастя нашої родини! Йому дали направлення з написом Чернівці (рос. мовою «Чернобыль» та «Черновцы» пишуться дещо подібно, мабуть секретар і наплутав). Тут він зустрів мою бабусю, що навчалась на педагогічному в Університеті на вчителя молодших класів. Але це все просто містична лірика…