Спільний ворог

Я ще спускалася трапом з лайнера, тягнучи за собою валізу, коли мені повідомили, що нарада за півгодини. Ледь встигла пройти дезінфекцію та облитися лосьйоном, бо отримала на Стефоні сонячні опіки, та одразу побігла до конференц-зали. Там проходила нарада керівників дослідницьких груп – перша, відтоді, як скінчився збір матеріалу. Звісно, я запізнилася. Голова, не перериваючи своєї промови, кинув на мене осудливий погляд. Я тихо вибачилася та зайняла своє місце між люпом і таянином. Ми сиділи за столом, що мав форму місяця, а Шажк стояв навпроти – у центрі зали.

– …і двадцять три планети були визнані придатними для життя. Кожен з вас очолює групу, яка досліджує одну або кілька планет. Також ми отримали дані з автоматичних пристроїв і маємо повну оновлену статистику щодо кожної. Вітаю, пані Лармо.

Я кивнула.

– Отже, – Шажк витримав свою традиційну паузу, що мала надати його словам більшої ваги, і повів далі, – ви зі своїми групами маєте проаналізувати усі зібрані дані, а також власний досвід, і підготувати презентацію досліджуваної планети. Презентація має включати попередні висновки з наступних пунктів: чи придатна планета для заселення, для проживання яких рас її умови найсприятливіші і чи можна на ній створити умови для інших рас, які там є корисні копалини та інші ресурси, як далеко вона знаходиться від заселених областей і з якими труднощами найвірогідніше зіштовхнуться переселенці. Після цього ми усі разом накреслимо загальний план колонізації розвинутими расами цих планет, обчислимо кошторис усіх заходів і подамо план на розгляд Цивілізаційній раді. Моє питання таке: скільки часу вам потрібно, щоб підготувати презентації? Пане Крухт, я вже поставив вам це питання.

Саафольт Крухт з планети Нара розліпив повіки і мовчки вирячився на головуючого своїми великими мутними очима.

– Пане Дарр? – звернувся Шажк до елеронця. Мешканці Елери спілкуються між собою за допомогою запахів. Вмить приміщення наповнилося жахливим смородом, який змінювався так само швидко, як інтонації у мовленні. У горлянку елеронців вбудований спеціальний прилад, який дозволяє їм також озвучувати власні думки. Тож з невеликою затримкою ми почули:

– Гадаю, на це піде днів шість.

Я ледь втрималася, щоб не затиснути носа руками. Мій лівий сусіда, маленький тендітний таянин, витягнув з-під стільця заготовлене відерко, поставив собі на коліна. Наступної миті його у це відерко вивернуло.

– Що це таке? – скривився голова.

– Мене нудить від мови елеронців, – сказав таянин, притискаючи тонкими пальцями серветку до губ, через що голос його звучав приглушено.

– Чому ж ви, пане, не вдягли фільтр для носа, як на минулому засіданні?

– Мені сказали, що це не толерантно, – стенув той плечима.

– Я…– раптом промовив Крухт. Всі замовкли та звернули погляди на нього. Крухт мовчав.

– …почув, – промовив він за хвилину.

– Дуже добре, – кивнув Шажк. – О, що з вами, пані Мізвуаза!

Мешканці планети Мокі явно було зле. Її ніжна рожева шкіра вкривалася вогкими синіми плямами. Раптом вона заверещала. Здається, щось про те, що в неї алергія на таянську нудоту. У мокі теж своєрідна манера спілкування. Звуки, що вони видають, зависокі та зарізкі для нашого слуху. Мені завжди було важко розібрати, що вони говорять, бо просто вуха закладало від вереску.

– Приберіть це! – крикнув Шажк.

Під’їхав робот і забрав відерце. Інший тим часом наблизився до постраждалої мокі та з безпардонністю машини запхав їй до рота пілюлю.

– Це огидно, блювати на нараді! – вискнула Мізвуаза, проковтнувши ліки.

– Я згоден! – просмердів роздратований елеронець.

Мій правий сусіда люп з цікавістю зарухав вогким носом. А от я відчула, що мене зараз знудить. І відерця в мене не було.

– Дві, – сказав Крухт, викотивши очі. Трохи з годом:

 – …тисячі, – і, коли вже всі думали, що він заснув, – років.

– Що? – перепитав голова. – Дві тисячі років, щоб підготувати виступ? Ні, вибачте, але ми не можемо стільки чекати. По-перше, ми помремо значно раніше. По-друге, ми розраховували, що за пару століть планети вже будуть повністю обжиті. Ви маєте впоратися швидше!

Нарюк промовчав, його фізіономія поступово набувала ображеного вигляду.

– Поки шановний пан Крухт обмірковує мої слова, послухаємо пані Мізвуазу.

Зала наповнилася нестерпним виском.

– Я вважаю… – розібрала я, та потому змушена була затулити вуха.

Коли вищання стихло, я звернулася до свого сусіда, пухнастика люпа.

– Що вона сказала?

– Пані Ларма, не кричіть, будь ласка, – зробив мені зауваження Шажк.

– Що вона сказала? – провищала Мізвуаза.

– Вона сказала, що двох тижнів має вистачити, – пояснив мені люп, обдавши несвіжим диханням з хижацької пащі.

– Два тижні, – повторила Мізвуаза.

Мене пересмикнуло.

– Чого ви кривитеся? – завищала вона.

Люп повернувся до мене, щоб переказати, та я зупинила його порухом руки.

– Просто… – вичавила я.

– Вам не подобається мій голос?

– Подобається. Пробачте…

– Щоб, – подав голос Крухт, – все… проаналізувати…

Поки він дотягнув це слово, я встигла заспокоїтися та перенестися думками до Ерки, з якою в мене були пов'язані особисті спогади. Та голова повернув мене до реальності.

– Вам потрібно представити лише попередні висновки, – встрянув Шажк, поки нарюк думав над наступним словом. – Це не так важко, адже інформацію вже зібрано. І в нас є найпотужніші комп’ютери, щоб її обробити. Пане Мазрт, що ви скажете?

Тійли спілкуються телепатично, але спеціальний прилад озвучив нам:

– Вже зроблено.

– Тобто? До презентації ви маєте обговорити все з колегами.

– Ми щойно обговорили.

– Гаразд, – зітхнув Шажк. – Пане Міран?

Я кинула швидкий погляд убік люстра, та одразу опустила очі. Усе його тіло, майже не прикрите одягом, сяяло та блимало, від чого в мене іноді починалися судоми.