Розділ 27. Джерело

Простір, у якому Максим і Соломія опинились цього разу, виявився зовсім іншим за всі попередні візити, — не палатою з металевими ліжками, а тим самим підвальним приміщенням, тільки повністю функціональним, таким, яким воно мало виглядати сорок п'ять років тому: обладнання, тепер нове, блискуче, гуде рівним, потужним звуком, стіни чисті, без жодної ознаки занепаду.

— Це його спогад про справжню лабораторію, — прошепотіла Соломія, роззираючись навколо. — Джерело, про яке писав Заремба, — не метафора, а буквальне ядро всього простору, звідки все почалось.

Родіон стояв у центрі кімнати, поруч із кріслом, до якого колись, сорок п'ять років тому, було підключено його власне тіло, — обличчя його цього разу виявилось напрочуд чітким, деталізованим, ніби наближення до першоджерела дозволяло йому проявлятись значно виразніше, ніж будь-де в звичайному просторі палати.

— Ви прийшли з обладнанням Заремби, — сказав він, дивлячись на них із сумішшю подиву й насторони. — Я відчуваю його потужність звідси, наче ви привезли частину справжньої лабораторії прямо в мій сон.

— Ми прийшли запропонувати вам справжній вибір, — сказав Максим твердо, попри страх, що досі пульсував у ньому після вчорашньої розмови. — Не обмін тілом, не примусове видалення. Метод, який дозволить вашій свідомості нарешті звільнитись від цього простору, природним, безпечним шляхом.

Родіон довго дивився на них, і Максим побачив, як щось у його розмитому обличчі змінюється — не гнів, а глибока, майже фізична втома людини, яка сорок п'ять років носила тягар власного, нескінченного очікування.

— А якщо я відмовлюсь? — спитав він тихо. — Якщо скажу, що не готовий довіритись методу людини, яка перетворила мене на дослідний матеріал?

— Тоді ми не зможемо примусити вас, — сказала Соломія. — Але ми також не дозволимо вам заволодіти тілом Максима чи Тетяни проти їхньої волі. Якщо ви оберете шлях примусу, ми боротимемось усіма доступними нам засобами, аж до остаточного розриву зв'язку, хай яким руйнівним він виявиться для вас особисто.

Родіон зробив крок до крісла, торкаючись його поверхні рукою, ніби пригадуючи фізичне відчуття, яке востаннє переживав сорок п'ять років тому.

— Розкажіть мені про цей метод детальніше, — сказав він нарешті, голос його прозвучав стомлено, майже покірно. — Не намагаючись переконати чи заспокоїти. Просто чесно, науково, як має розповідати лікар пацієнту про ризиковану процедуру.

Максим і Соломія переглянулись, обидва відчуваючи обережну надію, — уперше за весь час їхнього протистояння Родіон, здавалось, готовий був слухати без прихованої агресії чи маніпуляції.

— Акустична частота, розрахована Зарембою, — почала Соломія, — теоретично здатна "розхитати" зв'язок синхронізації, який тримає вас у цьому просторі. Не силою, а резонансом, який має дозволити вашій свідомості знайти природний шлях — або до пробудження у власному тілі, якщо воно все ще фізіологічно здатне підтримувати життя, або до природного завершення, якщо тіло занадто виснажене для повернення.

— Природного завершення, — повторив Родіон. — Ви маєте на увазі смерть.

— Так, — сказав Максим прямо, не намагаючись пом'якшити правду. — Це можливий наслідок. Але, судячи з вашої власної записки з початкового щоденника... точніше, — він затнувся, згадуючи, що це деталь з іншої історії, з іншого роману, — судячи з усього, що ми зрозуміли про ваш стан, можливо, саме природне завершення є тим звільненням, якого ви насправді шукаєте, більше за будь-яке штучне продовження існування в чужому тілі.

Родіон довго мовчав, дивлячись на крісло перед собою, — і коли заговорив знову, голос його тремтів від емоції, якої Максим не очікував почути після всієї попередньої холодної рішучості.

— Сорок п'ять років, — прошепотів він. — Я так довго боявся цього кінця, що забув, чи справді хочу продовжувати уникати його вічно. — Він підняв погляд на Максима, у розмитих рисах його обличчя промайнуло щось схоже на благання. — Якщо я погоджусь, ти будеш поруч зі мною під час цього переходу? Не залишиш мене самого в останню мить, як я був самотнім усі ці десятиліття?

Максим відчув, як горло стискає хвиля несподіваного співчуття, попри всі страхи й погрози останніх днів.

— Я буду поруч, — сказав він твердо. — Обіцяю вам це.