Розділ 26. Рішучій крок

Вони покинули підвал того ж вечора, забравши із собою журнал Заремби й ключі від старого крила, — Гнатюк, попри пережитий шок, виявив несподівану рішучість, наполягаючи на негайних діях, замість подальшого обережного очікування.

— Метод акустичного виведення, — сказав він, коли вони зібрались уночі в кабінеті Соломії, виснажені, але сповнені нової, відчайдушної цілеспрямованості. — Ми маємо застосувати його безпосередньо в тому підвальному приміщенні, використовуючи оригінальне обладнання Заремби, а не портативний генератор, який Родіон уже раз відкинув із недовірою.

— Це ризиковано, — заперечила Соломія. — Ми не тестували повну потужність цього обладнання, не знаємо напевно, які можуть бути наслідки для будь-кого з нас, хто перебуватиме поруч під час процедури.

— У нас більше немає розкоші чекати ідеальних умов, — сказав Максим твердо, згадуючи моторошну прямоту слів Родіона, почутих кілька годин тому. — Якщо він казав правду про зміцнення зв'язку з кожним контактом, зволікання тільки збільшує ризик, а не зменшує його.

Вони провели решту ночі, готуючись до наступного кроку, — Соломія детально вивчала схему обладнання, намагаючись зрозуміти повний принцип роботи генератора, Гнатюк зв'язувався з кількома довіреними колегами-неврологами, забезпечуючи медичний нагляд на випадок ускладнень, а Максим, попри виснаження, продовжував гортати архівні документи в пошуках будь-якої додаткової деталі, здатної підвищити шанси на успіх.

— Тут є ще один запис, — сказав він раптом, знаходячи сторінку в журналі Заремби, яку вони раніше проглянули побіжно. — Про необхідність "якоря" — людини, фізично присутньої в реальному світі, свідомість якої залишається неушкодженою, здатної підтримувати зв'язок між простором сну й реальністю протягом усієї процедури.

— Хтось має лишитись притомним, спостерігаючи ззовні, — зрозуміла Соломія. — Забезпечуючи, щоб ми могли повернутись, якщо щось піде не так.

Вони домовились: Гнатюк, попри власне бажання взяти активнішу участь, погодився виконати роль "якоря", лишаючись притомним у підвалі, готовим втрутитись фізично, якщо процедура затягнеться довше безпечного часу, тоді як Максим і Соломія разом увійдуть у контрольований сон, використовуючи повну потужність оригінального обладнання для остаточної спроби виведення Родіона з простору, у якому він застряг сорок п'ять років.

— Ми маємо попередити Тетяну, — сказала Соломія. — Вона заслуговує знати про наш план, навіть якщо ми вирішили не залучати її безпосередньо цього разу.

Тетяна, вислухавши новий план по телефону, погодилась приїхати наступного ранку, наполягаючи на власній присутності поруч, "хоча б морально", як вона сказала, — почуття відповідальності за батька, попри весь пережитий страх, виявилось сильнішим за бажання триматись осторонь.

---

Наступного ранку вони зібрались у старому підвалі клініки вчотирьох — Максим, Соломія, Гнатюк і Тетяна, кожен усвідомлюючи вагу моменту, що наближався. Гнатюк перевірив обладнання востаннє, звіряючи показники з розрахунками Заремби, тоді як Максим і Соломія влаштувались у старих металевих кріслах у центрі кімнати, готуючись до синхронного входу в сон.

— Пам'ятайте, — сказала Соломія, звертаючись більше до себе самої, ніж до когось іншого, — мета не в конфронтації, не в примусовому видаленні. Ми пропонуємо йому справжній, безпечний вихід, засіб, який дозволить йому нарешті знайти спокій без шкоди для когось живого.

Максим кивнув, стискаючи її руку коротко, перш ніж обидва заплющили очі, дозволяючи Гнатюкові активувати обладнання, — низький, вібруючий гул наповнив кімнату, тіла їхні розслабились у кріслах, і за кілька хвилин обидва поринули в глибокий, контрольований сон, залишаючи Гнатюка й Тетяну спостерігати, тримаючи час, готові діяти в разі найменшої ознаки небезпеки.