Розділ 22. Адреса. Сховище

Вони прокинулись різко, обоє одночасно, серця калатали від пережитої напруги, — Максим сидів у кріслі, тримаючи в руках порожній простір там, де мав би лежати генератор частоти, який залишився в реальному світі на столі поруч, недоторканим.

— Він нам погрожував, — сказала Соломія, важко дихаючи. — Прямо, без жодних двозначностей. Ми маємо попередити Тетяну негайно.

Вони зателефонували жінці, пояснюючи ситуацію якомога спокійніше, попри власну тривогу, — Тетяна, вислухавши новини, погодилась на посилені запобіжні заходи: більше не спати самостійно вночі, тримати генератор білого шуму ввімкненим постійно, попросити чоловіка бути напоготові, хоча повної правди про природу небезпеки вона так і не наважилась розкрити своїй родині.

— Нам потрібно знайти інший спосіб, — сказав Максим, коли вони знову зібрались у кабінеті Соломії наступного дня, виснажені безсонням і наростаючою тривогою. — Родіон більше не довіряє нашим методам, а прямий примус із нашого боку тільки погіршить ситуацію.

Соломія довго мовчала, гортаючи журнал Заремби знову, шукаючи будь-яку деталь, яку вони могли пропустити раніше, — і зрештою зупинилась на останніх сторінках, де записи ставали дедалі уривчастішими, ніби автор писав їх у поспіху чи в стані значного емоційного напруження.

— Тут є ще одна згадка, — сказала вона повільно. — Про "джерело" — місце, де, за словами Заремби, відбувався сам первісний сеанс синхронізації, оснащене спеціальним обладнанням, здатним, за його теорією, не тільки фіксувати, а й активно впливати на структуру спільного простору сну. Судячи з опису, це не звичайна лікарняна палата, а окреме, спеціально обладнане приміщення, десь у підвалі старого корпусу клініки, який, наскільки я знаю, давно закритий і не використовується.

— Якщо це обладнання досі там, — сказав Максим, відчуваючи проблиск нової надії, — можливо, ми зможемо використати його безпосередньо, без потреби переконувати Родіона довіряти портативному пристрою, який він може вихопити чи заперечити знову.

Вони вирішили розшукати старий корпус клініки того ж дня, скориставшись доступом Максима до архівних планів будівлі, — і, після кількох годин пошуків серед запилюжених технічних креслень, знайшли позначку підвального приміщення, забудованого ще в шістдесятих роках, офіційно закритого "через аварійний стан конструкцій" на початку двохтисячних.

Вхід до закритого крила виявився замкненим, забутим настільки, що навіть охорона клініки, судячи з реакції чергового, не одразу згадала про його існування. Максим, скориставшись службовим посвідченням і переконливим поясненням про "перевірку архівних матеріалів", отримав дозвіл і ключі від старого сторожа, який пам'ятав це крило ще з часів своєї молодості.

Підвал зустрів їх темрявою, запахом вологи й пилу, накопиченого за десятиліття забуття, — вузький коридор вів до невеликого приміщення, дверей якого не торкались, судячи з товщини пилу на ручці, уже багато років.

— Ось воно, — прошепотіла Соломія, коли вони нарешті відчинили важкі металеві двері, освітлюючи простір ліхтариками.

Усередині виявилась кімната, заставлена старим обладнанням — громіздкими приладами для запису ЕЕГ, кабелями, що звисали зі стелі, металевими стільцями, розставленими колом, схожим на той, який Максим бачив уві сні під час зустрічі з Тетяною, — ніби сама структура сну, яку формував Родіон, підсвідомо відтворювала пам'ять про це фізичне місце, де все почалось сорок п'ять років тому.

— Це той самий простір, — сказав Максим, відчуваючи мороз по шкірі. — Або принаймні його прототип. Родіон відтворює цю кімнату уві сні, можливо, тому, що це останнє місце, яке він пам'ятає з реального життя перед тим, як застряг.

Соломія оглянула обладнання уважно, перевіряючи стан приладів, шукаючи будь-які позначки чи схеми, залишені Зарембою.

— Частина обладнання, здається, досі функціональна, — сказала вона здивовано. — Хтось підтримував це місце в робочому стані значно довше за офіційне закриття програми, судячи зі свіжості деяких з'єднань.

Максим підійшов до центрального приладу, що виглядав як удосконалена версія генератора частоти, який вони використовували раніше, — більший, потужніший, з'єднаний безпосередньо з кріслом, розташованим у центрі кімнати.

— Якщо це справжнє джерело, — сказав він, — можливо, використання його безпосередньо, без потреби пояснювати чи переконувати Родіона довіряти портативному пристрою, дасть нам значно кращий шанс на успіх.

Вони почали ретельно оглядати обладнання, намагаючись зрозуміти принцип роботи, звіряючи побачене з формулами й описами із журналу Заремби, — і саме тоді, коли Соломія, схилившись над одним із старих приладів, намагалась розібрати вицвілий напис на панелі керування, у дальньому кутку кімнати, серед тіней, куди не сягало світло їхніх ліхтариків, пролунав тихий, скрипучий звук, схожий на кроки по старій, деревну підлозі, — звук, якого в порожньому, забутому підвалі не мало бути взагалі.