Розділ 21. Полуслово

Прокинувшись, вони довго сиділи мовчки у вітальні Тетяни, кожен обмірковуючи почуте, — жінка притискала руки до обличчя, намагаючись опанувати емоції після найінтенсивнішої, найособистішої розмови свого життя, а Максим і Соломія переглядались, обидва усвідомлюючи вагу відповідальності, яку щойно взяли на себе.

— Ми пообіцяли йому спробувати метод Заремби протягом кількох днів, — сказав Максим нарешті, порушуючи тишу. — Але ми навіть не знаємо напевно, чи спрацює він. Ми випробували акустичну частоту тільки один раз, на Гнатюкові, і то в ситуації, яка виявилась зовсім іншою за природою — не витягування Родіона, а звільнення людини від власної, самостійно сконструйованої пастки провини.

— Треба протестувати метод точніше, — погодилась Соломія. — Знайти спосіб застосувати акустичну частоту безпосередньо до Родіона, перевірити, чи справді вона здатна "розімкнути" зв'язок, який тримає його в цьому просторі сорок п'ять років.

— А якщо не спрацює? — спитала Тетяна тихо, опускаючи руки, дивлячись на них обох із тривогою. — Ви чули, що він сказав наприкінці. Про терплячість, яка не безмежна.

Максим не мав чіткої відповіді на це питання, і мовчання, яке запало після нього, важило більше за будь-які слова.

---

Наступні два дні вони присвятили ретельному вивченню журналу Заремби, намагаючись зрозуміти технічні деталі методу якнайточніше, — Соломія, використовуючи своє професійне обладнання для дослідження сну, спробувала відтворити необхідну акустичну частоту за допомогою спеціалізованого генератора звуку, який зазвичай застосовувала для терапії розладів сну в своїх пацієнтів.

— Частота начебто відповідає розрахункам Заремби, — сказала вона, звіряючи показники приладу з формулою в журналі. — Але я не можу перевірити, чи діятиме вона так, як він описував, без реального випробування в контрольованих умовах спільного сну.

Вони вирішили провести пробний тест — увійти в сон разом, узявши з собою портативний пристрій, здатний відтворити потрібну частоту безпосередньо в контрольованому середовищі, сподіваючись, що звук, почутий уві сні, матиме той самий ефект, який описував Заремба у своїх записах.

Простір, у якому вони опинились цього разу, виявився знову зміненим — вужчим, темнішим, ніж під час зустрічі з Тетяною, ніби Родіон, відчуваючи наближення критичного моменту, підсвідомо повертався до менш гостинної, менш "домашньої" конфігурації палати.

— Я тут, — сказав Родіон, з'являючись із тіні, голос його звучав напруженіше, ніж раніше. — Ви прийшли самі, без Тетяни. Це означає, що ви готові пропонувати мені щось конкретне, чи просто хочете виграти час?

— Ми хочемо спробувати метод, — сказав Максим, дістаючи невеликий пристрій, який Соломія налаштувала заздалегідь. — Прямо зараз, з вашого дозволу.

Родіон довго дивився на пристрій із недовірою, змішаною з обережною цікавістю.

— Що саме він робить?

— Теоретично, — пояснила Соломія, — відтворює акустичну частоту, розраховану Зарембою для розмикання зв'язку синхронізації. Якщо все спрацює правильно, це має допомогти вивести вашу свідомість зі стану застряглості, дозволити вам нарешті...

Вона не встигла закінчити фразу — Родіон раптом зробив швидкий, різкий рух, простягаючи руку до пристрою, вихоплюючи його з рук Максима з силою, якої той не очікував від, здавалось би, безтілесної постаті сновидіння.

— Ні, — сказав Родіон різко, тримаючи пристрій на відстані, розглядаючи його з підозрою. — Ви думаєте, я не впізнаю метод самого Заремби? Людини, яка перетворила мене на піддослідного кролика заради власних наукових амбіцій? Чому я маю довіряти технології, розробленій тим самим чоловіком, який ніс безпосередню відповідальність за мою трагедію?

— Тому що це може бути ваш єдиний реальний шанс на звільнення без шкоди для інших, — сказав Максим твердо, попри страх, що охоплював його перед несподіваною люттю Родіона.

— Або це черговий спосіб контролювати мене, витерти мою свідомість остаточно, замаскований під милосердя, — заперечив Родіон, і в голосі його забриніла гострота, якої Максим не чув раніше за весь час їхнього знайомства. — Заремба завжди казав, що діє заради науки, заради прогресу. А насправді просто використовував мене, як лабораторного щура, аж доки не зламав остаточно.

— Ми не Заремба, — сказала Соломія, намагаючись заспокоїти наростаючу напругу. — Ми хочемо допомогти вам, справді, без прихованих намірів.

— Тоді доведіть це, — сказав Родіон, і простір навколо них раптом почав змінюватись, стіни палати ніби наближались, звужуючи простір, у якому вони перебували. — Не технологіями мертвого вченого, а справжньою, конкретною дією. Приведіть мені Тетяну знову, готову до обміну, як ми домовлялись. Це єдиний доказ довіри, який я готовий прийняти.

Максим відчув, як паніка стискає груди — простір навколо них ставав дедалі тіснішим, дедалі загрозливішим, і він раптом усвідомив: можливо, вони переоцінили готовність Родіона до мирного, поступового вирішення, недооцінивши глибину його сорокап'ятирічного відчаю й нетерплячості.

— Ми не приведемо її, доки не переконаємось у безпечності будь-якого рішення, — сказав він твердо, попри страх.

Родіон подивився на нього довгим, важким поглядом, у якому Максим побачив тепер не тільки біль, а й щось значно небезпечніше — рішучість людини, яка, вичерпавши терплячість, готова діяти самостійно, не чекаючи більше на чужу добру волю.

— Тоді, боюсь, — сказав Родіон тихо, майже пошепки, — вам доведеться пожалкувати про власну обережність, панно Верес, пане Дорошенко. Бо якщо ви не приведете її до мене добровільно найближчим часом, я знайду спосіб дістатись до неї самостійно — і тоді умови нашої домовленості, боюсь, стануть значно менш приємними для всіх зацікавлених сторін.