Адам

Сказав їй своє імʼя. Нестерпне вже було те Семюель. 
Здавалося, що тут такого? Але це чуже прізвисько дряпало чим далі, тим сильніше.

Ще одна новина. Я друг. Просто друг. Ну, з приміткою, єдиний друг, та це мене не дуже тішило. Я не хочу з нею дружити, я хочу її як жінку. Цей потяг зводить мене з розуму. За що вона так мучить мене? Краще б зневажала, наказувала, кричала, принижувала. Тоді мені було б начхати. А не добивала мене своїм «друг». 
Коли жбурнула в мене подушкою, їдкий запах лаванди знову заповнив всі легені. Як би я хотів його зненавидіти, як би я хотів його не любити. Треба позбутися, треба кинути як най далі. Але й це я не зміг . Слабак. Останній слабак. 
  З ранку ми поїхали в місто. Я бачив, що вона не в захваті. Робить це з необхідності. Знов грає у цю гру «Не справжня Ксенія». Знати б для чого. 
Ходить по крамницях, удає справжнє стерво. Для чого цей театр? Коли покликала мене в примірочну щоб я допоміг застібнути сукню, мабуть хотіла мене доконати остаточно. Свого друга. Як же мене дратує це «друг» , ніяк не вийде з голови. 
Я був на волосині від того, щоб поцілувати її. Доторки до шкіри, тісний контакт, її погляд у дзеркалі. Так дивляться на друзів? Пакети ті, що винесла з магазину нижньої білизни. Мало мені всього, ще й про це почну думати без перестану.

І хай би цей день так і закінчився, але треба було мені потягти її в те кафе? Сам же наполіг. 
-Ксеінє.- почув оклик. Цей піжон мені одразу не сподобався. Типовий вельможа. Самозакоханий і зверхній погляд . 
-Барте, любий.- оце її любий, різануло по вухах. Мало того, що вона його знає, так ще він виявляється й любий. Недобре відчуття дряпало в грудях. Те, що я почув далі, вибило з колії остаточно. Він залишить її без солодкого, натякаючи на свій член. Захотілося врізати йому, захотілося струсити її. Хіба вона не бачить, що він не вартий її? Якщо я лише раб, не вартий уваги, то він точно не той чоловік з яким вона повинна бути поруч. Від думок, що рано чи пізно така людина все таки зʼявиться , настрій покотився в прірву. 
-Хто він?- все таки спитав.

-Колишній.- була мені відповідь. 
Одже між ними був звʼязок. Можливо, ще й буде. 
В кареті намагався навіть не дивитися на неї. Злився в першу чергу на себе. Треба ж мені було так звихнутися на цій жінці.

По дорозі стався ще один випадок, який додав більше запитань чим відповідей. Ми натрапили на пораненого хлопчину. Ксненія, замість того, щоб пройти повз, взялася його лікувати. Для чого? Це не дасть їй жодного зиску. Хіба не своєю жорстокістю славиться вона? 
»Чому не зупинилася?» спитав. Виявляється не можна. Це небезпечно для пацієнта. Чи могла загинути, лікуючи мене? Мовчить. Могла. 
Вже в кімнаті запропонував свою допомогу. Займатися сексом з такою знесиленою не була вершина моїх мрій, але …. В передчутті почав роздягатися. Я буду ніжний, дуже ніжний. Нехай вона віддасться мені лише через потребу зцілитися, але я був радий навіть цій крихті. Уже уявляв процес відновлення. 

Виявилося, достатньо доторків. Вона не змушуватиме спати з нею. Хотілося розсміятися з відчаю. Та я в уяві мав тебе в усіх можливих позах. 
Дивився , як вона роздягається, залізає під ковдру. Їй боляче. Мені боляче. 

-Не роби так  більше.- не казав, а благав.

Як тільки пригорнувся до неї з заду, відчув блаженство. Так добре, так природньо. Шовк її шкіри, запах лаванди. Я не віддам її нікому. Дружити вона хоче. Не вийде в нас дружби. 
Хвилюється, що засинає і може нашкодити мені. Спи, моя люба. Я тут, я з тобою. 
Чекаю на погіршення свого стану, я протримаюся до останнього, щоб максимально підживити її, але треба бути на сторожі. Та нічого не відбувається. Може я не допомагаю. Але її спокійний сон каже про протилежне. Під ранок не втримався, задрімав також.

Здавалося, ось лише я закрив очі, а в наступну мить хтось будить мене. 
Вона злякалася, що вбила мене, через необережність. Заплакане обличчя, страх в очах. Що це? Я не байдужий їй? Може б я й далі роздумовував над цим, та мій погляд сковзнув до грудей. Голих. Спокусливих. Ідеальних. Таких бажаних. В роті пересохло. 
Ксенія схопилася, одягнула халат і почала нервово ходити по кімнаті. Чи не розуміє, що той халат весь світиться? Що вранішнє сонце проходить наскрізь через тонку тканину, залишаючи мені на огляд весь її силует. Член, по добрій давній звичці, знов занив. Налився і пульсує. Та тій божевільний того мало. Підходить , кладе руку на моє сонячне сплетіння, сканує мій стан. От дарма вона хвилювалася, що я можу загинути в ночі. Зараз я близький до цього, як ніколи. 
-Тобі боляче?- питає.

Так. Мені боляче. Моєму члену боляче. Я зараз скінчу тут, як сопляк, лише від твоїх доторків. 
Треба в душ. Інакше зірвуся. 
По обіді вирішив допомогти садівнику. Порався недалеко від басейну, щоб скоса підглядати за Ксенією, яка купалася в басейні. Чим не мазохізм. Дивитися на неї у купальнику, на те, як вода стікає її тілом. 
-Адаме! - не просто кличе, а кричить. Щось сталося. Вона стурбована. Виявляється до нас йде Астрід. Ну й що з того. Не хоче щоб чіплялася до мене. Я в ступорі. А ця навіжена вмощує мене в крісло, по діловому так, аж смішно, розсуває ноги й плюхається спереду мене. Ще й бедрами виляє, щоб зручніше вмоститися. 
Їй щось муляє. Звісно. Довела мене до безпамʼятства і муляє тобі. А мені як муляє. Підняти тебе, скинути той ненависний халат і насадити на себе. Плавно, поступово, дати звикнути, а потім повільно розтягуючи почати поштовхи. 

-Не вигадуй, там щось велике. 
Такі компліменти я вже чув, але зараз мало не втратив всю свою витримку. 
-Це член.- повторив. І ти обовʼязково його побачиш, подумав про себе. 
-Тобі подобається Астрід?

Ні, вона знущається. Як інакше? В мене мало слина не тече, коли на неї дивлюся. Не може цього не бачити. Не вірю. Хоче змусити , щоб на колінах приповз? Так я вже не далеко і від цього. 
Виявилося, що Астрід пів біди. Основна біда - це Барт. 
Підішов , поцілував її в губи. Жінку, що сидить у мене між ногами, жінку, за яку я готовий вбити його прямо тут. 
Пропонує їй масаж, вона погоджується, але попереджає, що зараз підживлюється від мене. Той відмовляється. Ксенія бреше. Не хоче бути з ним. Тоді, чого терпить взагалі?