- Глава 1 -

Я сиджу на задньому сидінні таксі, поглядаю на годинник і з кожною секундою нервую дедалі більше.

– Та я вже майже під’їхала, чесно! – кажу у слухавку, намагаючись перекричати музику, що ледь не прорізає вуха з динаміків. – Ще хвилин п’ять, максимум – десять! Не починайте без мене!

– Дашо, ми вже замовили коктейлі, – сміється Аліна. – Якщо не приїдеш за п’ять хвилин – твій вип'є хтось інший!

 – Тільки спробуйте, – усміхаюсь я і закочую очі.

Таксист кидає на мене короткий погляд у дзеркало, але нічого не каже. Я ловлю своє відображення у вікні й поправляю світле пасмо волосся, яке вибилося з зачіски. Вже сутеніє, і місто переливається неоном – ідеальна ніч для вечірки.

На мені чорна сукня – та сама, яку я довго не наважувалась вдягнути. Вона коротка, облягає фігуру наче друга шкіра, а виріз на спині тягнеться аж до талії. Тканина легка, з ледь помітним блиском, що грає у світлі нічних ліхтарів. Бретельки тонкі, ледве тримаються на плечах – і саме це мені подобається. Сукня зухвала. Спокуслива. Вона – не про скромність. Вона – про впевненість.

– Дівчата, я одяглася просто як на червону доріжку, – додаю у слухавку, з усмішкою спускаючи погляд на свої босоніжки на підборах. – Якщо сьогодні не знайду собі пригод – значить, всесвіт мене ігнорує.

– Головне, щоб тебе не занесли на руках додому, як минулого разу, – підколює Віка, і ми всі вибухаємо сміхом.

Авто різко звертає до тротуару, і я радісно зітхаю. Нарешті. Я на місці. 

Сьогодні день народження моєї подруги Олесі й за сумісництвом – останній день літа. Ці дві дати ми просто зобов'язані відсвяткувати. І навіть якщо завтра я нічого не пам'ятатиму – це не страшно. Отже, ця ніч вдалася на славу! 

Виходжу з таксі, розправляю плечі, глибоко вдихаю і рушаю до входу клубу. Біля входу стоїть охоронець, який швидко кидає погляд на мій вигляд і без жодного слова відсуває бар’єр.

Музика одразу вдаряє в груди. Бас гуде так, ніби стукає в унісон із моїм серцем. Промацуючи очима напівтемряву, минаю танцмайданчик, спалахи світла, дівчат у блискітках і хлопців з недбало розстібнутими сорочками. Повільно піднімаюсь на другий поверх, де VIP-зона відгороджена скляною перегородкою та оксамитовими шторками.

– Нарешті! – вигукує Аліна, побачивши мене першою. Вона встає з дивана і жестом запрошує мене ближче.

Я усміхаюсь, відчуваючи, як усі погляди затримуються на мені, щойно проходжу повз – сукня справляє ефект, і я про це знаю.

– Ви що, вже без мене святкуєте? – підходжу до подруг, що зручно розташувались на м’якому шкіряному дивані, оточеному низьким столиком з шампанським, коктейлями та скибочками полуниці.

– А ти запізнюєшся на сорок хвилин, тому вибачай, – хмикає Аліна, піднімаючи келих. – Але ми залишили для тебе найсмачніше.

– Наприклад? – підморгую, сідаючи між ними.

Олеся – іменинниця – усміхається так, ніби вже дещо знає:

– Оскільки сьогодні у мене свято, а ти спізнилася, я придумала для тебе покарання. 

– Яке ще покарання? – не можу второпати. 

– Спочатку ми вип'ємо, – каже Аліна і подає мені келих з коктейлем, – а потім скажемо, що на тебе чекає. 

Я не проти випити, бо день був просто божевільний. І вечір, до речі, теж. Але подругам я про це не розповідаю, бо сьогодні вся увага на Олесі, яка виглядає просто чарівно в білосніжній сукні з блискітками. Її чорне блискуче волосся наче шовк падає на плечі, а темні очі густо підведені олівцем. 

Аліна теж красуня, і її полум'яно руде волосся видно ще здалеку. Комбінезон зеленого кольору пасує до її очей, а руді кучерики підстрибують при кожному її русі. 

– За іменинницю! – виголошуємо тост одночасно, і я п’ю свій коктейль великими ковтками. Не скажу, що хочу втратити пам'ять, як це інколи буває, але просто відпочити бажання є. 

Коктейль обпікає горло приємною солодкістю з гірчинкою, і я відчуваю, як напруга потроху тане. Музика гупає десь у грудях, лампочки над нами пульсують у такт. Я відкидаюсь на спинку дивана, закидаю ногу на ногу і проводжу пальцями по стегну – сукня ледь прикриває. Вона створена для таких вечорів.

– Ну? – нагадую я, глянувши на подруг. – Коли ви озвучите мені моє покарання? 

– Ти ніколи не вирізнялася терплячістю, – закочує очі Аліна. 

– Давайте спочатку потанцюємо, – пропонує Олеся. – Вечір тільки розпочинається. 

Ми всі йдемо на танцмайданчик, і, що мені подобається у VIP-зоні – тут не так багато людей і немає такої штурханини, як в основному залі. 

Світло переливається різними кольорами, немов ми опинилися в середині калейдоскопа. Бас гуркотить десь під ребрами, і я відчуваю, як тіло саме починає рухатися в ритмі музики. Олеся вже розгойдує стегнами, заплющивши очі, Аліна кидає на неї погляд і починає сміятися. Її руде волосся розлітається в різні боки, коли вона обертається навколо себе. Я теж даю собі волю – руки піднімаються догори, тіло рухається в такт музики.

Сукня ковзає по шкірі, кожен її сантиметр працює на мене. Вона ніби створена для того, щоб спокушати. Кілька разів я ловлю на собі погляди з-за прозорої перегородки – чоловіки внизу, здається, теж помітили мою появу. Але тут – у нашій зоні – спокійніше, майже затишно.