Опудало

Кінець квітня

    Минуло майже два місяці з початку інквізиції й періодичних погромів церков. Настав Великдень. Оті 2 тижні святкування, наповнені усілякою релігійною мішурою, для мене тягнуться дуже довго. І, як на зло, родини моїх шкільних товаришів поїхали відпочивати на море. Хотілося б зараз заснути й прокинутися наприкінці свят, щоб нарешті повернутися до школи. 

   - Хімено, підеш разом з нами на фестиваль спалення опудал?- раптом з-за дверей почувся голос молодшого брата. 

   Тобто, спалення живих людей тим вірянам ще недостатньо? Або щорічної традиції quema de judas* їм замало, тому почали інквізицію?

Чого б не піти, може розвіюся й подивлюсь на нову хрінотень від нашого духовенства й віруючого населення. 

***

   Людей було дуже багато.  Вулиці були по-святковому яскраві й різнобарвні. Було так багато різноманітних опудал, котрих спалювали з фейерверками під оплески натовпу.

   Раптом в центрі уваги з'явилася якась піднята підйомним краном масивна фігура, схожа на танк, з люку котрого виглядав дехто з лівого боку схоже на чорта, а справого-на людину. Ще й з дула стирчала людська фігурка менша. То був якийсь красень в синьо-жовтій сорочці.

    Якось нудно. Я відійшла подалі й почала шукати місце, де було якомога менше людей. Так я опинилася на сходах поруч з якимось хлопцем-ровесником. 

   - Теж себе погано відчуваєш при великих скупченнях людей?-спитав він.

  Я закивала, присіла поруч з ним й замислилась. Що взагалі відбувається?  До чого було те опудало? Що це були за люди? 

    - Не в курсі стосовно  того маразму з тим самим опудалом?- чомусь спитав мене хлопець,- Просто місцева інквізиція трансформувалася в геополітичний безлад. Сполучені Штати й Україна зараз найбільше опираються місцевій "спеціальній релігійній операції", за що вони впали в немилість вірян, зокрема й нашим співвітчизникам. А що зараз потерпає ця країна на сході Європи від батьківщини Владіміра I через бажання бути цивілізованою країною без усьго цього - це просто якесь пекло: руйнування міст, вбивства мирного населення... Жахіття ще те.

   Цікаво, чому він все це мені розповідає? Хіба обставини дозволяють нам довіряти стороннім, коли страшно навіть рідним щось зайве бовкнути?

    - Бо тобі можна довіряти, -чомусь відповів парубок дуже тихим голосом, - Ти забагато чого негативного роздумувала про релігію, тому я вирішив тобі розповісти усе це.

    Я здивовано подивилася на того блідого, тендітного на вигляд хлопця з коротким світло-каштановим волоссям і зеленими очима. Тобто, він, що, думки мої читає? 

     Незнайомець закивав. 

    -Якщо в тебе є ще  якісь питання, підемо поговоримо в більш безлюдній обстановці, - зауважив співрозмовник й піднявся сходами кудись. Я дістала телефон, написала матері повідомлення,  що я нібито з другом пішла гуляти й рушила навздогін хлопцеві.  

***

  Ми опинилися на даху якоїсь багатоповерхівки. Звідси такий гарний краєвид на міський пейзаж. Незнайомець присів на бетонну підлогу, я поруч. 

 - Тобі, напевно, незвично стикатися з чимось магічним, незвичним?- спитав він.

 - Можна й звикнути,- відповідаю, - Нещодавно мені довелось дізнатися про здібності вчителя з моєї школи  до телепорту. Оце було дуже  незвичним.

  - Мігель Кастільйо?- здивовано спитав телепат. 

   Я була здивована не менше: звідки він його знає? 

   - Світ тісний, -раптом відповів той,- А для людей магічної спільноти- тим паче. Нам доводиться співпрацювати одне з одним для більш комфортного проживання. Наприклад, моя сім'я займається вирощуванням магічних рослин, невідомих маґлівській ботаніці для зіллєварів на кшталт дружини сеньора Кастільйо. Доречі, еклери будеш? 

  Хлопець дістав з внутрішньої кишені джинсової куртки якусь коробку, поставив на підлогу й зняв кришку.

   - Звідси  такий гарний краєвид,- все казав він, діставши з коробки одне тістечко. Я закивала й теж узяла смаколик.- Тут так гарно, спокійно й краще для голови.

 - Тобто твоя здібність не дуже добре впливає на тебе?- цікавлюсь в співрозмовника,- І саме це мав на увазі, коли спитав: " Теж себе погано відчуваєш при великих скупченнях людей?"? Доречі,  тебе як звати? Мене Хімена.

 - Хоакін,- відповів телепат, киваючи й куштуючи той еклер. Він ще щось базікав. Потім ми обмінялися контактами й розійшлись по домівках. 

   Чесно кажучи,  цікава людина. Мені б його безтурботне ставлення до людей. 

*Quema de judas - великодній ритуал спалення опудал Юди в деяких католицьких країнах ( зокрема й в  Латинської Америці.)