Глава 13

Після тої розмови з Аньою в мені ніби щось трохи змінилося. Я зміг більше відкритися для Віталіка, адже справді хвилювався, що можу занадто сильно набридати. Та дівчина мала рацію, адже дружба будується на взаємодовірі та підтримці.

Я ж поступово вибирався з цієї депресії, хоча вже отримав кілька відмов по роботі режисером. Кожна відмова давалася важко, ніби невидима рука невдачі заважала рухатися вперед, але я намагався не зупинятися.

Ну що ж, ніхто не обіцяв, що буде легко. Але я намагався все одно знайти хоч щось, будь-який проект, який міг стати початком моєї кар'єри. Рекламний ролик ресторану мав успіх, і я отримав деякий гонорар за роботу. І це були на той час для мене досить великі кошти. Однак я не поспішав їх витрачати, розуміючи, що потрібно вчитися цінувати кожну гривню та відкладати на важливі речі.

Частину я вирішив віддати матері, заодно і в гості до неї заїду. А іншу відкласти на щось, що дійсно важливе для мого розвитку чи майбутнього. Поки я мав роботу, і мені вистачало на все, я відчував упевненість і спокій. Та я хотів купити нову машину. Ні, мені дісталося наше стареньке авто від батька, проте хотілося щось більш сучасне, надійне та зручне. І я був упевнений, що зароблю на неї самостійно, крок за кроком.

В день, коли я збирався їхати до матері, мені подзвонили з пропозицією. Це мав бути рекламний ролик для якогось готелю, і мені запропонували роль режисера. Звичайно, я погодився, тим паче почувши досить непогану суму. Зараз я хапався за будь-яку роботу, аби мати певні результати. Та й шанс є, що мене хтось помітить, а це могло стати початком великого проекту.

Ще й у вокалі я робив певні успіхи, чим регулярно заробляв похвали від Дениса. До ідеалу, звичайно, далеко, але не все буває одразу. А от інколи по вечорах ми далі виступали в пабі "Nirvana", де власник вирішив нас найняти для живої музики. Гроші були чисто символічні, але ми це робили тільки тому, що нам справді подобалося. Той підйом адреналіну, коли музика заповнює зал і ти відчуваєш, що люди нас слухають — це давало більше, ніж будь-які гроші.

Сьогодні в мене нарешті видався вихідний, і я міг поїхати додому. Вона ще не знала, що я назбирав певну суму та збирався привезти їй. Ця мужня жінка стільки всього пережила, що заслуговує на те, аби перестати рахувати кожну копійку та хоча б трохи відчути спокій.

Нічого, колись вона житиме у власному двоповерховому будинку під Києвом, як і мріяла. Купивши її улюблені хризантеми, я ще зайшов по тортик та попрямував по звичній дорозі додому. Кожен крок вів мене крізь спогади, а спогади, хоч і сумні, тепліли серцем.

Я так добре пам'ятав цей двір, адже саме тут пройшло моє дитинство. Я був щасливий, адже в мене було найголовніше — любов та увага моїх батьків. Як би я хотів повернутися в той час, коли мої будні були безтурботними, коли батько був живий. Та це неможливо. Єдине, що я міг зробити — це покращити своє життя тут і зараз. Однак потрібно пам'ятати, що не можна ніколи втрачати міст у своє дитинство, бо саме він дає сили не здаватися та цінувати життя.

Мама ж зустріла мене на порозі, міцно обійнявши. Звичайно, я попередив її про те, що зайду сьогодні. Тому одразу ж мене зустріли приємні аромати, від яких дуже сильно хотілося їсти. Зізнаюся чесно, готувати я не дуже вмію, тому і доводилося харчуватися чимось простим.

Я подарував мамі квіти та вручив тортик. Вона одразу ж почала говорити, що не треба було так витрачатися, але я знав, що їй приємно, і саме це для мене було найважливішим.

- Ну синку, розказуй як справи, - посміхнулася мама, ставлячи переді мною різні страви. - Ось хоч домашнього поїж, а то вже вихуд весь.

А ось це було не зовсім правдою. Все частіше я приходив у ту залу, де я тоді бив грушу, коли дізнався про зраду. Я там став частим гостем, інколи тренуючись з другом. Тому й почали з'являтися досить непогані м'язи. Я б навіть сказав, що виглядаю зараз досить привабливо.

Але з мамою сперечатися не хотілося, адже вона все одно захоче мене нагодувати. А я й не був проти. Я їй коротко розказав про всі новини в моєму житті. Особливо вона раділа тому, що ми з Віталіком стали справжніми друзями. Що ж, прийшов час власне віддати їй те, що я приніс з собою. Тому я дістав конверт та поклав перед нею на стіл.

- Ось мамо, це тобі, - сказав я.

- Що це, Вадиме? - здивовано спитала вона.

Я промовчав, і вона все ж взяла конверт та відкрила його. Там була досить непогана сума, яку, я впевнений, вона не часто тримала у своїх руках. А я ж збирався зробити все, аби це було лише початком нашого нового життя, аби вона нарешті могла відчути трохи спокою і задоволення.

Мамині очі одразу ж округлилися, але вона намагалася сильно не виказати свого здивування. А потім взагалі закрила конверт та посунула його до мене.

- Ні мамо, це твої гроші, - я навіть не збирався брати їх.

- Синку, я не можу їх взяти. Це занадто велика сума, - вона похитала головою. - А тобі ще платити за квартиру, за курси й на машину відкладати. Тим паче тобі ж хочеться і кудись сходити чи купити щось для себе.

- Повір, в мене на все вистачає, - звичайно вона знала про мої музичні та режисерські успіхи, але ж мами завжди турбуються про нас більше, ніж про себе. - Я хочу, аби ти взяла ці гроші й купила собі те, що ти хочеш. Ну або просто пожила у своє задоволення.

Вона все ще сумнівалася. І я прекрасно її розумів. Батьки завжди роблять все можливе для своїх дітей. А з того часу, як ми лишились вдвох, стали ще більше цінувати.

- Ви з татом стільки років жили лише заради мене, віддаючи останнє. І я вам вдячний за щасливе дитинство. Тепер же я маю можливість допомогти тобі. Тому, будь ласка, не відмовляйся, - я взяв її за руку. - А, і не відкладай ці гроші, думаючи, що вони знадобляться. Просто порадуй себе.

Мама підійшла до мене та міцно обійняла. Я бачив сльози в її очах, та цього разу вони були хороші. Мені здається, вона до останнього сумнівалася, що в нас справді все може бути добре.