Глава 13

Після тої розмови з Аньою в мені ніби щось трохи змінилося. Я зміг більше відкритися для Віталіка, адже справді хвилювався, що можу занадто сильно набридати. Та дівчина мала рацію, адже дружба будується на взаємодовірі та підтримці. Я ж поступово вибирався з цієї депресії, хоча вже отримав кілька відмов по роботі режисером. Ну що ж, ніхто не обіцяв, що буде легко. Але я намагався все одно знайти хоч щось, будь-який проект, який міг стати початком моєї кар'єри. Рекламний ролик ресторану мав успіх, і я отримав деякий гонорар за роботу. І це були на той час для мене досить великі кошти. Однак я не поспішав їх витрачати. Частину я вирішив віддати матері, заодно і в гості до неї заїду. А іншу відкласти на щось. Поки я мав роботу, і мені вистачало на все. Та я хотів купити нову машину. Ні, мені дісталася наше стареньке авто від батька, проте хотілося щось більш сучасне. І я зароблю на неї самостійно.                                                                                                                                            

В день, коли я збирався їхати до матері, мені подзвонили з пропозицією. Це мав бути рекламний ролик для якогось готелю, і мені запропонували роль режисера. Звичайно я погодився, тим паче почувши досить непогану суму. Зараз я хапався за будь-яку роботу, аби мати певні результати. Та й шанс є, що мене хтось помітить. Ще й на вокалі я робив певні успіхи, чим регулярно заробляв похвали від Дениса. До ідеалу, звичайно, далеко, але не все буває одразу. А от інколи по вечорах ми далі виступали в пабі "Nirvana", де власник вирішив нас найняти для живої музики. Гроші були чисто символічні, але ми це робили тільки тому, що нам справді подобалося.                                                                      

Сьогодні в мене нарешті видався вихідний, і я міг поїхати додому. Вона ще не знала, що я назбирав певну суму та збирався привезти їй. Ця мужня жінка стільки всього пережила, що заслуговує на те, аби перестати рахувати кожну копійку. Нічого, колись вона житиме у власному двоповерховому будинку під Києвом, як і мріяла. Купивши її улюблені хризантеми, я ще зайшов по тортик та попрямував по звичній дорозі додому. Я так добре пам'ятав цей двір, адже саме тут пройшло моє дитинство. Я був щасливий, адже в мене було найголовніше — любов та увага моїх батьків. Як би я хотів повернутися в той час, коли мої будні були безтурботними, коли батько був живий. Та це не можливо. Єдине, що я міг зробити — це покращити своє життя тут і зараз. Однак потрібно пам'ятати, що не можна ніколи втрачати міст у своє дитинство. Мама ж зустріла мене на порозі, міцно обійнявши. Звичайно, я попередив її про те, що зайду сьогодні. Тому одразу ж мене зустріли приємні аромати, від яких дуже сильно хотілося їсти. Зізнаюся чесно, готувати я не дуже вмію, тому і доводилося харчуватися чимось простим. Я подарував мамі квіти та вручив тортик. Вона одразу ж почала говорити, що не треба було так витрачатися, але я знав, що їй приємно.                                                                                                                                 

- Ну синку, розказуй як справи. - посміхнулася мама, ставлячи переді мною різні страви. - Ось хоч домашнього поїж, а то вже вихуд весь.                                                                                                         

А ось це було не зовсім правдою. Все частіше я приходив в ту залу, де я тоді бив грушу, коли дізнався про зраду. Я там став частим гостем, інколи тренуючись з другом. Тому і почали з'являтися досить непогані м'язи. Я б навіть сказав, що виглядаю зараз досить привабливо. Але з мамою сперечатися не хотілося, адже вона все одно захоче мене нагодувати. А я й не був проти. Я їй коротко розказав про всі новини в моєму житті. Особливо вона раділа тому, що ми з Віталіком стали справжніми друзями. Що ж, прийшов час власне віддати їй те, що я приніс з собою. Тому я дістав конверт та поклав перед нею на стіл.                                                                                                                                            

- Ось мамо, це тобі. - сказав я.                                                                                                         

- Що це, Вадиме? - здивовано спитала вона.                                                                      

Я промовчав, і вона все ж взяла конверт та відкрила його. Там була досить непогана сума, яку я впевнений, вона не часто тримала у своїх руках. А я ж збирався зробити все, аби це було лише початком нашого нового життя. Мамині очі одразу ж округлилися, але вона намагалася сильно не виказати свого здивування. А потім взагалі закрила конверт та посунула його до мене.                  

- Ні мамо, це твої гроші. - я навіть не збирався брати їх.                                                                      

- Синку, я не можу їх взяти. Це занадто велика сума. - вона похитала головою. - А тобі ще платити за квартиру, за курси й на машину відкладати. Тим паче тобі ж хочеться і кудись сходити чи купити щось для себе.                                                                                                                                            

- Повір, в мене на все вистачає. - звичайно вона знала про мої музичні та режисерські успіхи, але ж мами завжди турбуються про нас більше, ніж про себе. - Я хочу, аби ти взяла ці гроші й купила собі те, що ти хочеш. Ну або просто пожила у своє задоволення. - вона все ще сумнівалася. - Ви з татом стільки років жили лише заради мене, віддаючи останнє. І я вам вдячний за щасливе дитинство. Тепер же я маю можливість допомогти тобі. Тому, будь ласка, не відмовляйся. - я взяв її за руку. - А, і не відкладай ці гроші, думаючи, що вони знадобляться. Просто порадуй себе.                                   

Мама ж підійшла до мене та міцно обійняла. Я бачив сльози в її очах, та цього разу вони були хороші. Мені здається, вона до останнього сумнівалася, що в нас справді все може бути добре. Звичайно, ця жінка втратила чоловіка, все життя намагалася відкласти хоч якусь копійочку, аби порадувати свого сина. І тепер вже прийшла моя черга потурбуватися про неї. Я обережно витер мамині сльози, а вона мене поцілувала в чоло.