Глава 36

Дні йшли, і ми досить непогано продовжували наше спілкування. Я ж був дуже щасливий, адже нарешті у мого друга з'явиться синочок. Він так довго мріяв про це, що навіть не передати словами. Коли вони з Аньою одружилися, то одразу ж планували малюка, проте щось так і не виходило. Але тепер в них з'явився сенс життя - їх малюк. Я ж намагався їм допомогти усім, чим можу, адже це все ж мій майбутній похресник. Насправді це було не досить легко, бо в Ані з'явилися забаганки вагітних. І хоч вона намагалася їх якось стримувати, та все ж інколи виходило не дуже добре. І оце серед ночі бідний Віталік їздить та шукає манго. На щастя ми в столиці, і тут досить багато цілодобових супермаркетів. Але він був щасливий, бо ці забаганки мають досить хороший результат. Міст їх родини тепер став ще міцнішим, адже вони тепер будуть втрьох.                                                                      

Я ж далі працював над новими проектами, які давалися мені не дуже легко. Інколи справді прокидалося бажання відмовитися та знайти щось інше, однак я все ж тримався. Зараз в мене досить касові та високобюджетні проекти, які аби кому не довірять знімати. А ще зовсім скоро ми починаємо зйомки другої частини "Академії Химер". Склад постійних акторів залишається такий же, адже ми з ними підписували контракт на три фільми. І я вже дуже чекав цієї роботи, адже, як виявилося, я просто обожнюю фентезі. Це точно моя стихія, як і музика. До речі вже би час почати роботу над новим альбомом, але всі якось не мають часу. Все ж треба буде виділити кілька годинок та зібрати хлопців. І тоді ми розірвемо цей світ музичною революцією. Світ ще буде обов'язково говорити про нас. Саме тоді кожен зрозуміє, що наші таймкоди насправді пов'язані, адже ми залежимо одне від одного. Діти від своїх батьків, працівників від роботодавців. Ми всі маємо бути заодно, аби щось почати змінювати в своєму житті. Як шкода, що більшість цього просто не хоче розуміти. Всі живуть так, ніби після них нікого не буде. І це найголовніша помилка.                                                                                             

"І як справи в тебе?"                                                                                                                               

Звичайно, це  було повідомлення від Марії. В мене кожен день починався з нього, і ним же й закінчувався. І це саме те, чого я чекав з нетерпінням. Я любив її смайлики, фотографії тих місць, де вона зараз знаходилась. Мені подобалося в ній все, адже це найкраща дівчина, яку я зустрічав своєму житті. І я не міг їй не відповісти, навіть якби був дуже сильно зайнятий. Вона частина мого життя, і я вже просто не уявляю себе без Маші.                                                                                                      

"В мене добре. Зараз на роботі) А ти?"                                                                                                 

"А я от тут вірш знайшла гарний. Зараз пришлю тобі)))                                                                    

Ти кажеш, що не маєш ворогів?                                                                                                           

На жаль, убога похвальба, пуста.                                                                                                           

Якщо ти в справжній бій устрять посмів,                                                                                                     

Де смілих доля завжди непроста,                                                                                                         

Повинен мати їх. Якщо ж нема,                                                                                                           

То працю й час ти витрачав дарма.                                                                                                        

Ти зрадника за зраду не скарав,                                                                                                           

Від вуст брехливих келих не прибрав                                                                                                           

Збороти зло й не марилось тобі,                                                                                                           

То ти був боягузом в боротьбі.*                                                                                                          

Колись я вже чув той вірш, проте так ніколи і не задумувався над його суттю. А він ж мав рацію. Якщо ми немаємо ворогів, то тут і нічим вихвалятися. В кожній справі, якою б вона не була, завжди знайдеться той, кому вона буде не душі. І тут ти вже нічого не вдієш. Тому може раніше я і не розумів його, але зараз цілком. Чарльз Маккей в свій час говорив досить мудрі речі. І я був приємно здивований, що Марія читає таке.                                                                                                         

"Ти знаєш, а він має рацію. Кожен з нас має ворогів. От тільки не ти, Маш. Ти ж справжнісінький ангел)"                                                                                                                                            

Так, я навіть вмію робити компліменти дівчатам. І коли я тільки встиг навчитися? Бо раніше в мене якось не дуже з цим виходило. Певно все ж це Марія так впливає на мене. Поруч з нею хочеться бути якимось інакшим. Говорити особливі слова, та шепотіти про свої почуття. Так, секундочку, які почуття? Ми ж просто спілкуємося і на тому все. Ми вживу навіть жодного разу не бачилися. Про які взагалі почуття одне до одного може йти річ? Ні, це щось не те, я не хочу навіть задумуватися про таке. Тому краще просто рухатися та далі спілкуватися. Але я тепер не міг. Дівчина засіла в усіх моїх думках, і я просто не уявляв свого життя без неї.