Глава 22

Мама дуже активно готувалася до подорожі. І я все ж виявив, що вона відкладала ті кошти, що я їй давав. Однак тепер довелося витягнути з заначки гроші, адже їм з тіткою Лідою стільки всього треба купити. Ще й з собою щось взяти. Планів в них було дуже багато. Вона ж мене попросила цей час побути вдома, аби наглянути за усім. А я ж був і не проти. Це ніби мій міст в дитинство, до якого я можу звернутися в будь-який час. З самого ранку я відвіз їх на літак з двома величезними валізами, які вони купили по дуже зниженій ціні. Навіть не уявляю як вони будуть переміщуватися по Парижу. Сподіваюся мама та тітка Ліда здогадаються найняти когось, адже грошей в них з собою більше ніж достатньо.       

Заїхавши в магазин, я купив все необхідне. Що ж, стільки років вже не жив тут, а зараз чомусь так захотілося згадати своє минуле. Пам'ятаю як у своїй кімнаті я щоночі мріяв про видатне майбутнє. Хотів стати відомим режисером чи займатися музикою. Однак тепер, коли це нарешті сталося, якісь такі дивні відчуття мене не покидають. Ніби я не маю далі куди рухатися, або навіть з ким відсвяткувати нові перемоги. Мама то завжди буде радіти разом зі мною, але це інше. Я уявляю, як кожного разу Аня разом з Віталіком переживають його невдачі та радощі. А я... Так хотілося найти ту справжню дівчину, яка не шукатиме вигоду в кожному своєму кроці. Та таке відчуття, що у світі таких просто не залишилося. Колись кохання не можливо було купити, але це все змінилося. Почуття не можливо отримати за великі купюри, які не заповнять порожнечу душі.                                                

Чомусь я дістав візитку Лілі, вивчаючи номер. Дивно, але вона стільки часу вже не покидала мої думки. Ні, це не означає, що вона якось різко почала подобатися до нестями. Просто це її зізнання... Воно щось змінило в мені, хоча я так і не розумів чи це було справді, а може вона вирішила як і всі отримати якусь свою вигоду. Але ніби ні, я вже навчився розпізнавати правду та брехню. Я не знаю, що мною керувало, та я набрав її номер. Якийсь час дівчина не брала слухавку, тому я вже думав роз'єднати дзвінок. Але вона вирішила інакше.                                                                                                         

- Ало, доброго дня. - швидко промовила вона. - Хто це?                                                                      

- Ліля, це Вадим. Твій колишній однокласник. Ти мені дала свій номер телефону, пам'ятаєш? - сказав я. - Як в тебе справи?                                                                                                                                

- Вадиме, звичайно я пам'ятаю. А от голос не впізнала, багатим будеш. - я чув, що вона посміхається. - Та справи нормально, купа роботи, але дуже хочеться відпочити. А ти як? Чула, що ти будеш знімати повноцінний фільм.                                                                                                                              

- Про це вже в новинах розповідають? - розсміявся я. - Але так, я буду мати можливість попрацювати над крутим проектом. Ти знаєш, Захар дуже крутий, і він справді відкрив мені нові можливості в цій сфері. Навіть ніколи не думав, що все може скластися саме так.                                                       

І це була абсолютна правда. Одна справа мріяти вдома про видатне майбутнє, а зовсім інша, коли це відбувається в реальному житті. Інколи мені здавалося, що це просто неймовірний сон, і зовсім скоро я прокинуся, а моє життя залишиться таким, яким було раніше. Але ні, це моя нова реальність. Я маю друзів, хорошу престижну роботу, займаюся улюбленою справою. Ніби ідеальне життя, але я все одно не можу себе назвати щасливою людиною. Чогось таки не вистачає...                                                  

- А я завжди казала, що ім'я Вадима Макарчука ще гримітиме на весь світ. Ти завжди був досить амбіційним. І я рада, що ніщо не стало перешкодою на твоєму шляху. - і щось мені підказувало, що вона говорила саме про Аліну. - Знаєш, а нам було б не погано зустрітися та про все поговорити. Згадати шкільні часи.                                                                                                         

На якусь мить я задумався, чи варто це взагалі робити. Хоча в цьому ж нічого поганого немає. Ну зустрінемося ми, поговоримо про школу та наше життя. Але чомусь мені хотілося зовсім іншого з нею. Ні, я не лише для цього їй зателефонував. Та якимось незрозумілим чином мене все ж тягнуло до Лілі. І скоріше за все такий ефект зіграло саме те, що вона зізналася мені в коханні. Якби не та наша зустріч на вулиці, я б навіть і не згадував про неї. Чергова однокласниця, з якою я в школі не спілкувався, а зараз так тим паче. Хоча, маю визнати, Ліля дівчина ефектна. Її важко було б не помітити.                    

- А це дуже хороша ідея. Ти знаєш, я зараз тимчасово в батьківській квартирі, адже мама поїхала відпочивати й попросила наглянути за всім. Ти ж не переїжджала? - і чому я вирішив саме таким шляхом піти?                                                                                                                                            

- Ні. - розсміялася вона. - Вадиме, то ти таким чином мене в гості запрошуєш? Бачу роки пройшли, а фліртувати з дівчатами ти так і не навчився. - а вона все ще любить підколювати інших. - Але добре, я після роботи зайду до тебе з пляшкою якогось вина. Тільки скинь мені адресу.                                   

- Домовилися, тоді з мене вечеря. - відповів я. - Чекатиму на нашу з тобою зустріч, адже проведу час в компанії прекрасної дівчини.                                                                                                                          

І в той вечір вона справді прийшла. Однак все не обмежилося лише простою розмовою про шкільні дні та наше подальше життя. Між нами зародилася така пристрасть, яку ніхто з нас не зміг стримати. І чесно, після Аліни я ще з жодною дівчиною не відчував такого, навіть з Іванкою. Проте, на відміну від моєї колишньої, я не був закоханий у Лілю. І це мені дуже сильно допомагало, адже ми обидва розуміли, що між нами якихось сильних почуттів не буде. Так, вона мала в підлітковому віці закоханість. Але зараз ми дорослі люди, все сприймається інакше. Та мені було з Лільою комфортно. Поряд з нею я не відчував того, що від мене потрібні лише гроші.