28. Ярослав

Буквально відштовхую від себе Олю. Біжу за Нікою. Помічаю, що і Надя біжить за нею. Вона теж все бачила, як виявляється. І від цієї думки мені ще гірше.

Зараз я злюся. На себе найбільше, бо це я довів ситуацію до такого. Здавалося б, нічого не сталося. Звичайна дитяча ревність. Та я розумію, що переживаю не через Ніку. Мені не хочеться, щоб Надя зрозуміла все невірно. Почуваюся придурком і зрадником. Здоровий глузд підказує, що мені має бути байдуже. Але не байдуже. Думка цієї нестерпної панянки важлива для мене. Не хочу, щоб між нами хтось або щось стояло.

— Нікуся, ну чого ти? — чую, як вмовляє Ніку Надя. Мала залізла в шафу і не виходить звідти. Я зупиняюся поруч, дівчина жестом руки просить не наближатися.

— Він… Тато буде з нею? Так? — чую її схвильований голосочок.

— Чому це тебе хвилює? Тато все одно любитиме тебе, — відповідає жінка. За це я готовий її розцілувати. Я і зворушений, і здивований тим, як Надя підтримує мою дочку. Як намагається примирити нас. Як завжди поруч з Нікою, мов справжній янгол. Не уявляю насправді кращу маму для неї… І справді, якою чудовою мамою стала та чорнява бешкеьниця з мого дитинства! Якою красивою жінкою… Розумною, сексуальною, чарівною… 

Так, Ярику, тебе не туди несе.

Але куди б не несло, не думати про неї я не можу. Сьогодні, коли міг мимоволі оцінювати її і Олю, розумію, що коханка не викликає в мені більше жодних емоцій. Всі вони (емоції) тепер належать іншій. Реально всі. Від бажання до роздратування. Вона викликає в мені такий широкий спектр почуттів, що навіть не знаю, як назвати те, що між нами.

— Ні, не буде. Мама завжди каже, що тато мене не любить. Тато одружиться з тіткою і вона народить йому нових дітей. Я йому не потрібна, — заперечує Ніка. Зараз чудом стримуюся, щоб не набрати номер Каріни. Як можна таке казати дитині? Безсоромна! Совісті в неї на грам нема! Сама ж водить чоловіків, але на мене всіх псів повішала.

— Моя ж ти маленька, — шепоче Надя і гладить Ніку, взяти себе ручки дівчинка не дозволяє. Я не витримую, присідаю поруч.

— Нікуся, тато любить тебе дуже сильно. Мама жартувала. Вона помилялася. Мені не треба нових діток. Мені лише ти потрібна, — запевняю я.

— Де мама? Чому вона досі не приходить? — питає малеча, ображено на мене дивлячись. 

— Хіба тобі погано зі мною? — я навіть боюся почути відповідь на це питання.

— Тут є Макс, з ним цікаво… — розмірковує вона. — Але я не хочу, щоб ти приводив чужих тіток. 

— Більше це не повториться, — обіцяю я. Не просто ведуся на дитячі сльози. Я чітко розумію, що маю розставити всі крапки над “і” з Олею. Її поведінка сьогодні неприпустима. Я не хочу, щоб вона займала те місце в моєму житті, яке дівчина намагається зайняти. Просто не хочу. Сьогодні я це дуже чітко усвідомив.

— Ходімо до Макса? Будемо гратися. Він там засумував, — кажу я. Ніка погоджується. Вона все ж дуже спокійна і вихована дівчинка. Вилазить з шафи і біжить в вітальню. Ловлю на собі повний звинувачення погляд Наді.

— Що? — питаю трохи різко. Вона — каталізатор моїх емоцій.

— Нічого, — бурчить вона і йде звідси. Але я зупиняю. 

— Я ж бачу, ти хочеш щось сказати. То кажи.

— Ти маєш рацію, — погоджується вона. Зупиняється і дивиться мені просто в очі. — Мені є що сказати. Але я не буду. Впевнена, це все одно в одне вухо залетить, а в інше вилетить. Я розчаровуюся в тобі що день, то більше.

— Типова Надя. Ти кидаєшся вогнем, як дракон, а потім шкодуєш, — коментую я, щоб приховати, що її слова чіпляють мене. Знаю, що має бути байдуже на її оцінку. Але це не так. Мені не все одно.

— І коли це я шкодувала? — вона кроками відміряє відстань між нами. Дивиться з викликом. І я ледве стримуюся, щоб не прилинути до медових губ і цілувати натхненно і пристрасно, повільно і гаряче, так, що навіть не думала кудись тікати.

Але згадую, що поруч діти, і після нещодавньої сцени, не дозволяю собі те, чого так відчайдушно прагну.

— Що ти хочеш? — зітхаю.

— Щоб ти визначився потрібна тобі дитина чи ні. Бо своїми діями з колишньою ви лише травмуєте бідну дівчинку. Я думала не втручатися, але це вище моїх сил. 

— Думаєш, ти більше хочеш Ніці добра, ніж я? — її ставлення мене просто обурює.

— Я не знаю, що ти там хочеш. Але якщо мав відрекомендувати Ніці Олю як свою майбутню дружину, слід було підготувати дитину. От і все. Я не нянька-психолог, я не можу зцілити її сердечко стільки, скільки ти будеш його ранити.

— Оля не моя майбутня дружина. І я не збираюся ранити серце своєї дочки. А ти краще слідкуй за собою і сином, пані життєвий коуч. Щось я не помітив, щоб ти знала секрет щасливих відносин. Чи думаєш, Макс щасливий через те, що ти з ним втекла від його батька?

Не стримуюся в іншому. Пекти одне одного словами нам звично. Та тут я все ж переборщив. Надя побуряковіла. Здається, ще мить і вона просто вибухне.

— Он як, значить? А знаєш, ти маєш рацію, — випалює вона.

— Що це значить? — дивуюся.

— Те, що тепер я займатимуся виключно собою і сином. Шукай няньку для дочки в іншому місці. 

— Ти скасовуєш угоду? — я не думав, що вона піде на такі радикальні міри через якусь сварку. Але в цю мить я дуже на неї злий. Теж мені, повчати мене зібралася. Я за свою дочку ладен життя віддати, а вона звинувачує мене дядько знає в чому.

— Так, ти все зрозумів, — вона різко йде геть.

— І на що ти будеш жити? — кидаю навздогін.

— Неймовірно! — вигукує вона, а повертається до мене розпашіла від люті. — За кого ти себе маєш? Ти думаєш, я без тебе пропаду? Я пішла від Ігора в нікуди з дитиною на руках і не розраховувала ні на кого, крім себе. Думаєш, ти можеш мене злякати? Не переживай, Мартинюк. З голоду не здохну.

Вона миттєво покидає коридор. А я вражено стою на місці. Що тепер робити? Де шукати гарну няню? Не правда, що гроші все вирішують. Деколи і вони безсилі. Особливо, коли мова про одну спокусливу панянку, яка зараз відшила мене. А я, замість того, щоб думати про насущні справи, згадую, якою гарною і звабливою вона була, коли сварилася. Особлива жінка. Виняткова. Зведе мене з розуму тільки так. Де тільки взялася на мою голову?