Розділ 4. Переговори з Безоднею

Ніч застала Марію на Чорній Горі після розмови і договору з Мавкою і її підопічними. 

Повітря стало настільки холодним, що екран ноутбука почав вкриватися інеєм, а сенсорна панель реагувала на дотики з великою затримкою.

​Марія стояла на самому краї розлому, який вона назвала «Сектором Зеро». Тут закінчувалися карти Гільдії, тут замовкали птахи, Мавки, і навіть Чугайстер, прощаючись біля підніжжя, лише мовчки поклав руку їй на плече, передавши останню дещицю свого тепла.

​— Пані Вартівнице, — прошепотів Корній, чиї зуби цокотіли так гучно, що здавалось що хтось стукає по камінню.. — Це місце не для живих. Тут сама земля забула, як її звали. Давайте повернемося... Я заварю чаю, ми перерахуємо звіти...

​— Пізно, Корнію, — Марія не відривала погляду від прірви. — Якщо ми не проведемо переговори з Безоднею зараз, вона сама прийде до нас у вигляді остаточного видалення всього живого. Гільдія розворушила те, що не розуміла.

​Вона зробила крок вперед, і залізне кільце на пальці раптом стиснулося так сильно, що Марія ледь не скрикнула. Світло посоха змінило колір зі срібного на білий.

​З глибини розлому почало підніматися Щось. Це не була постать і не була Тінь. Це була відсутність усього: звуку, тепла, інформації. Безодня виглядала як ідеально чорна сфера, що повільно оберталася, викривляючи простір навколо себе.

​— Марія... — голос пролунав не ззовні, а прямо в її голові. Він не належав істоті. Це був хор мільйонів голосів тих, хто зник у Карпатах за тисячі років. — Ти прийшла виміряти нескінченність лінійкою? Ти хочеш навести лад там, де немає навіть хаосу?

​Марія відчула, як її впевненість починає танути. Її цифри, її графіки, її плани — все це здавалося смішним перед обличчям цієї порожнечі. Але вона зціпила зуби.

​— Я прийшла укласти угоду, — її голос прозвучав напрочуд твердо в цій тиші. — Ти — Безодня. Ти — сміттєзбірник цього світу. Все, що відпрацьовано, все, що забуто, йде до тебе. Але зараз ти виходиш за межі свого сховища. Ти поглинаєш те, що ще має цінність. Це неефективно.

​Сфера зупинилася. Холод став майже фізичним болем.

— Ефективність? Ти говориш про вигоду з Безоднею? — хор голосів став гучнішим. — Ми просто повертаємо борг. Гільдія вкрала у нас тишу. Вони намагалися оцифрувати наші таємниці. Тепер ми оцифровуємо їхнє буття. На «Нуль».

​Марія відкрила ноутбук. Її пальці, що майже затерпли від морозу, почали швидко вводити команди. Вона не намагалася атакувати. Вона робила те, що вміла найкраще — вона створювала ізоляційний протокол.

​— Гільдія — це не весь світ, — Марія вивела на екран мерехтливу мапу Карпат. — Якщо ти продовжиш розширення, ти знищиш і себе. Коли не залишиться нічого, що можна поглинати, Безодня зникне сама. Я пропоную тобі стабільний приплив енергії. Я виділю тобі сектори, які потребують очищення. Відпрацьовані прокляття, гнилу магію Гільдії, залишки Тіні... Ти станеш офіційним утилізатором системи. Але натомість — ти повертаєшся в межі Сектора Зеро і не перетинаєш червону лінію.

​Безодня завібрувала. Марія бачила, як навколо сфери почали виникати спотворені графіки. Її система намагалася обробити дані Безодні, і ноутбук видавав каскади помилок: CRITICAL_OVERLOAD, UNKNOWN_ENTITY, LOGIC_FAILED.

​— Ти пропонуєш нам стати частиною твоєї... структури? — голоси звучали здивовано. — Ти хочеш керувати самою Порожнечею?

​— Я хочу, щоб кожен ресурс мав своє місце, — Марія підняла посох, з’єднуючи його з енергією кільця. — Або ти приймаєш умови угоди і отримуєш гарантоване живлення, або я активую протокол повної ізоляції. Так, це виснажить Гори на сто років. Так, Мавка засне, а Мольфари втратять силу. Але ти залишишся в абсолютній порожнечі без жодного байта інформації на тисячоліття. Вибирай. Контракт чи забуття.

​Марія відчула, як Безодня почала «промацувати» її розум. Вона бачила її страхи: страх перед помилкою, страх перед хаосом, страх втратити контроль. Але Безодня також побачила її залізну волю — волю людини, яка готова знищити все, аби лише зберегти порядок.

​Раптом сфера почала зменшуватися. Вона стиснулася до розміру невеликої перлини, яка зависла в повітрі перед Марією.

​— Ми приймаємо твою угоду, Вартівнице, — голоси стали тихими, майже ніжними. — Але пам’ятай: Безодня не прощає заборгованостей. Якщо ти не даси нам достатньо «палива», ми заберемо твій власний порядок. Першим пунктом угоди буде твоя душа як застава.

​Марія не здригнулася. 

— Моя душа вже вкладена в цю Рівновагу. Візуйте угоду.

​Коли її пальці торкнулися чорної перлини, Марію прошило таким розрядом, що вона знепритомніла. Останнє, що вона бачила — це як на екрані ноутбука, серед мільйонів помилок, з’явився один-єдиний рядок зеленого кольору: AGREEMENT_SIGNED. STATUS: ACTIVE.