Розділ 2. Польовий аудит

Марія зробила крок у розлом Скель Довбуша. Повітря тут було густим, наче кисіль, і вібрувало від статичної електрики, що дибки підіймала дрібне волосся на руках. Це не був звичайний протяг гірської печери; це був гул величезного сервера, що працює на межі своїх можливостей.

​— Пане Назаре, тримайте дистанцію п'ять метрів, — скомандувала Марія, не озираючись. — Ваша присутність вносить шум у мої заміри. Ви занадто... аналогові для того, що тут відбувається.

​Назар зупинився, його обличчя в сутінках здавалося маскою з висіченого каменю. Він стиснув свій амулет, але слухняно завмер. Марія підняла посох. Руна «Бачити» на руків'ї почала пульсувати м’яким ультрафіолетом. Тепер перед її очима реальність розпалася на шари. Вона бачила не просто камінь, а нашарування магічних транзакцій за останні триста років. Опришки залишали тут «депозити» сили, мольфари — «застави», а Гільдія... Гільдія спробувала натягнути на цей хаос сітку сучасних алгоритмів.

​— Боже мій, — прошепотіла Марія, вдивляючись у глибину розлому. — Ви справді це зробили. Ви спробували індексувати прокляття «Чорної Книги» через код. Ви хоч розумієте, що магія — це не нулі й одиниці? Це наміри! Ви створили рекурсію, яка тепер сама себе підживлює.

​У глибині печери засяяло фіолетове сяйво. На стінах почали з'являтися символи — це  не руни, а щось спотворене схоже на якісь  магічні скрипти, що виривалися з каменю. Вони на перший погляд хаотично перепліталися, однак утворювали щось схоже на цифрову павутину.

​— Це «Помилка 404» у масштабах Карпат, — Марія рішуче крокувала вперед. — Система не може знайти об'єкт «Скарб», бо ви видалили його дані, намагаючись їх приховати!

​Раптом зі стелі впав важкий жмут енергії. Марія зреагувала миттєво: вона не стала бити магією у відповідь. Вона вдарила посохом об землю, активуючи руну «Тримати». Навколо неї з'явилося прозоре сріблясте коло-щит, фіолетова субстанція вдарилася об нього і розлетілася іскрами.

​— Назаре! — крикнула вона. — Мені потрібен ваша допомога як заземлювача! Станьте заду мене  ви будете моїм оперативним сховищем. Коли я почну переписувати код цієї аномалії, надлишок сили піде на вас. Тримайся міцно, бо якщо впадеш — вас просто випалить.

​Назар став на свою позицію, заплющив очі й почав низько співати прадавню молитву замикання.

​Марія відкрила ноутбук, що висів у неї на плечі в спеціальному чохлі. Пальці залітали по клавішах. Вона підключила посох до порту передачі даних через магічний перехідник, який Чугайстер допоміг їй «підшаманити».

​— Зараз ми подивимось, хто тут головний адмін, — процідила вона крізь зуби.

​На екрані побігли рядки символів. Марія бачила, як «Прокляття Скель» намагається її атакувати, змінюючи свою форму. Воно ставало то вогняним змієм, то крижаною стіною, але Марія бачила за цим лише змінні в коді. Вона вводила команди, ізолюючи окремі фрагменти аномалії, заганяючи їх у віртуальні карантинні зони.

​Скелі здригнулися. З глибин почувся стогін — це прокинувся Арідник, древній бог, чиє дихання було фундаментом цих гір. Його спокій було порушено кривим кодом Гільдії.

​— Тихше, милі мої — Марія відчула, як піт заливає очі. — Я просто виправляю баги. Повертайтеся в режим очікування.

​Вона ввела останню команду — REBUILD_EQUILIBRIUM. Срібне світло від посоха вирвалося потужною хвилею, прокотилося печерою, змиваючи фіолетову гниль. Скрипти на стінах почали вирівнюватися, стаючи чіткими рунами. Енергія, що раніше намагалася розірвати скелі, тепер плавно перетікала в мольфарів, заповнюючи їхні виснажені резерви.

​Коли останній спалах згас, у печері запала тиша. Така глибока, що було чути, як десь глибоко під землею капає вода. Марія закрила ноутбук. Руки її тремтіли.

​— Аудит завершено, — видихнула вона. — Система стабільна. Але, Назаре... — вона обернулася до нього, її очі світилися залишковим магічним світлом. — Те, що я побачила в коді... Гільдія не просто хотіла оцифрувати магію. Ви шукали доступ до «Кореневого каталогу» Карпат. Ви шукали те, що не належить людям.

​Назар відкрив очі. Він виглядав постарілим на десять років.

— Ми лише хотіли порядку, Маріє. Гроші, ліс, влада — це все минуще. Ми хотіли контролювати саму долю.

​— Доля не підпорядковується Гільдії, — Марія підійшла до виходу, де вже займався світанок. — Доля підпорядковується Рівновазі. І відсьогодні я — ваш єдиний аудитор. Готуйте звіти за останні сто років. У нас багато роботи.

​Вона вийшла на свіже повітря, не підозрюючи, що за цим усім із гущавини лісу спостерігали чиїсь великі, зелені, наче мох, очі. І ці очі не належали людині.