Розділ 29

Пожирачі — це духи без імені, бо їхнє справжнє ім'я давно забуте, — пояснив Кураокамі, поки вони йшли далі. — Вони озлоблені й вічно голодні. Прикликаний у світ живих, такий дух маніпулює свідомістю жертви, ослаблює її й поступово вбиває, висмоктуючи життєву енергію. У Світі Духів же він пожирає енергію духовну.

— Щось схоже на Голод, якого Кривотворець створив із мандрагор, — зауважив Велеслав.

— Але ж дух, якого ми створили, не може бути слабким! — знизав плечима Морган, крокуючи за драконом. — Навіть у темряві підсвідомості від нього віяло колосальною силою.

— То було в твоїй свідомості, — пояснив ельф. — Коли ми відокремили його й надали йому статусу духа, він перейняв і закони цього світу. Його поточна сила прямо пропорційна довірі та міцності зв'язку з тим, хто його закликає.

— Коли мене вперше прикликала Злата, — раптом озинувся на них Кураокамі, і його зазвичай суворе обличчя вперше осяяла ледь помітна, тепла посмішка, — я був у формі крижаного павучка розміром із долоню.

Але в наступну мить погляд духа став суворим:

— Але нікому про це! Ані слова.

— Як усе складно у цій вашій магії... — важко зітхнув Морган.

— А хіба я казав, що буде легко? — з усмішкою знизав плечима Велеслав.

— Слухай, Велеславе... А в тебе є свій дух-покровитель? — згодом поцікавився Морган. — Ти ж і сам умієш перетворюватися на вовка.

— Не лише на вовка, — спокійно відповів ельф. — Просто вовк це гнучкий, швидкий та смертоносний хижак. Найкращий вибір для непомітного переміщення та бою в умовах Темного Лісу.

— Ого! — щиро здивувався Морган. — Тобто ти можеш і в когось іншого?..

— Можу. А щодо духа-покровителя — у мене його немає. Моє джерело підсилення інше. Воно значно стабільніше й не залежить від емоцій чи рівня довіри.

— Я чув, як ти казав у кімнаті: «Первісна енергія Нічного Місяця», — кивнув Морган.

— Саме так. І до того ж... у мене є надійний друг, — хмикнув Велеслав.

— О це точно! — гордо підтвердив Морган, і в його очах спалахнула гордість.

 Раптово все навколо похмуро згасло. Важка, гнітюча тиша почорнілого простору почала тиснути на хлопців.

І тоді вони побачили його.

Це був Пожирач. Високий, одягнений у чорне лахміття, що звисало брудними клаптями. Руки були неприродно худі та занадто довгі, а обличчя ховала сіра тріснута маска з роззявленим ротом, замороженим у вічному, беззвучному крику. Його сиве волосся розвівалося, мов живі тіні. У грудях істоти пульсувало й світилося темне джерело енергії, яке, здавалося, жадібно поглинало все, що наближалося. Тварюка рухалася ривками, лишаючи по собі лише розмите моторошне марево.

— Здається, він щось шукає... Мабуть, наш могутній Вовчий Володар хитро заліг у засідці й чекає зручної нагоди загризти цього Пожирача! — припустив Морган.

— Або ні, — коротко відповів Велеслав.

Неподалік крихітне, завбільшки з долоню, вовченя з кумедними ріжками та маленькими шкірястими крильцями грізно тявкало, смішно бігаючи довкола Пожирача. А той знову й знову намагався вхопити дрібноту своїми довгими граблями.

— Ти не знаєш, на кого нарвався! Я тобі горлянку перегризу, демон-переросток! — пищав малий дух.

Раптом Пожирач перевів порожній погляд роззявленої маски на хлопців і повільно рушив у їхній бік.

— Хапай... цього... цуцика, Моргане! А я розберуся з Пожирачем, — мовив Велеслав, і по його руках спалахнули й затріскотіли сріблясті блискавки.

— Та ми ж удвох... — Морган уже смикнувся був у бій, щоб підтримати друга.

— Не той випадок! У тебе тут немає ні магії, ні меча. Хоча меч у цьому світі навряд чи б допоміг, — відрізав Велеслав.

Пожирач на мить завмер, розгледівши, хто саме стоїть поруч із ними.

— Він не ризикне напасти на мене, — зневажливо хмикнув Кураокамі. — Моя могутність цьому Пожирачу не по зубах.

Тварюка у відповідь голосно, роздираючи вуха, закричала — наче банші з найжахливіших легенд. З різних темних закапелків цих володінь до неї почали збігатися менші пожирачі, заввишки з дитину. Мов потужний вихор, з відкритого рота велетня вирвалася сила, яка почала затягувати й поглинати дрібних духів.

Малий «цуцик» із останніх сил тримався зубами за гілку деревини, аби його теж не затягнуло в цю ненажерливу пащу.

Не гаючи ні секунди, поки Пожирач був зайнятий бенкетом, Морган підбіг до малого духа та спритно вхопив його в оберемок.

— Ти?! Чому ти такий великий?! Що ти зі мною зробив, клятий виродок?! — люто проричало вовченя прямо в руках короля, дригаючи лапами.

Зжерши дрібних тварюк, Пожирач на очах розбухнув і збільшився у розмірах — тепер він був щонайменше втричі більший за звичайну людину. Пожирач важко впав на чотири кінцівки й, наче велетенська, потворна жаба, стрімкими стрибками кинувся навперейми Моргану

— Я б допоміг. Але є правила: це ваш іспит довіри та взаємодії, — Кураокамі демонстративно склав руки на грудях і зробив крок у бік.

— Чудово... — крізь зуби мовив Велеслав і миттєвим ударом сріблястої блискавки перекрив Пожирачу шлях до Моргана.

Пожирач із сичанням відскочив убік, приземлившись на всі чотири кінцівки, і різко повернувся в бік ельфа, відчувши потужну магічну енергію. Велеслав випустив ще один розряд, але потвора знову відстрибнула. Ельф із подивом помітив, як сяюча стріла блискавки проти його волі вигнулася в повітрі й безслідно зникла в роззявленій пащі Пожирача.

— Він ще й магію поглинає! — на бігу закричав Морган, міцно притискаючи до себе обуреного цуцика.

— Я помітив... — Велеслав, гарячково міркував, як здолати таку істоту.

Раптом його погляд зачепився за похмурі хащі попереду, що скидалися на мертвий, висохлий ліс.

— Туди! — коротко скомандував ельф, вказуючи напрямок.

Морган, ще не до кінця розуміючи, як сухі дебри допоможуть проти велетенського монстра, без вагань повернув у хащі. Пожирач кинувся слідом, а Велеслав помчав паралельним курсом.