Розділ 26

«...— Жахливий смітник! Пляма на плямі! — Манара з глибокою огидою оглядала помешкання. — На болоті й то менше плісняви!

— Я... я зараз усе приберу! — я в паніці намагалася мокрою ганчіркою витерти плями зі стіни, які чомусь зовсім не витиралися, а, здавалося, тільки більшали й темнішали на очах.

— А пилу скільки! Як тут узагалі дихати можна?! — Богиня Долі з виразом нестерпного страждання розглядала свій брудний вказівний палець після того, як показово провела ним по меблях.

— Я вже прибираю! Хвилиночку! — у поті чола я гарячково терла дерев'яну шафу.

— Ти що, витираєш меблі тією ж брудною водою, що й стіни?! — Манара вигнула одну брову й украй зверхньо глянула на мене.

— Я зараз поміняю! Вже біжу! — я схопила важке відро, збираючись вискочити на вулицю, але від хвилювання перечепилася через ослінчик і з гуркотом розлила все на дошки. — О ні! Я забруднила підлогу!

— Нічого страшного. Ніхто й не помітить брудну воду на цій і без того гидкій підлозі, — Манара повільно підійшла до столу, де стояв готовий сніданок для Велеслава. — Ще й хліб вчорашній...

— Я зараз спечу свіжий! Швидко! — у моєму голосі лунав розпач і майже в істерика.

— Запізно! — Манара холодним, невблаганним рухом махнула рукою...

— Ні-і-і-і-і! — лише встигла жалібно вигукнути я перед тим, як перетворитися на крихітну зелену жабу...»

— Ква-ква! — емоційно завершила свою розповідь Луна, важко дихаючи й виразно дивлячись на Велеслава та Моргана.

— Такого... точно не буде, — тихо й трохи спантеличено заперечив Велеслав, просто не знаючи, як правильно реагувати на такі бурхливі фантазії своєї дружини.

— Звісно не буде, — поважно кивнув Морган, але за мить, хитро примруживши очі, з посмішкою додав: — До речі, у мене в кабінеті стоїть порожній акваріум. Рибки, правда, давно позагиналися, але сам скляний куб доволі просторий і затишний. Тобі сподобається, Луно.

Луна на хвилину завмерла, а потім з усієї сили жбурнула подушкою з дивана в брата:

— Та ну тебе, Моргане !

Велеслав обійняв дружину:

— Вона такого не зробить, — повторив він, ледь стримуючи смішок. — Тим більше, Манара терпіти не може жаб, тож у неї навряд чи взагалі є подібне закляття.

— Правда?.. — з полегшенням видихнула Луна.

У цей момент до кабінету зайшов Оцелот:

— Довго чекати після мого повідомлення не довелося. Манара вже тут.

Луна лише голосно ковтнула повітря.

Богиня Долі чекала на них у королівському саду, неквапливо оглядаючи мармурові скульптури королів та королев минулого уздовж алеї троянд. Луна практично намагалася сховатися за широкими спинами Велеслава й Моргана.

— Отже, ви хочете вивільнити приховану звірину сутність і використати її як духа-охоронця? — навіть не обертаючись від статуй, промовила Ма́нара. — Ви хоч усвідомлюєте всі ризики такого експерименту?

— Я розумію, — спокійно зупинився Морган. — Якщо це дасть нам бодай найменший шанс у війні, я готовий.

Манара повільно повернулася й підійшла до них:

— Магія Виродіала надто отруйна та небезпечна, наслідки можуть виявитися абсолютно непередбачуваними. — Вона перевела свій важкий погляд на сина: — Те, що тобі свого часу вдалося зупинити перетворення твого... друга на звіролюда, свідчить про твій розум та винахідливість. Але навіщо будити те, що спить?

— Ми з Морганом у будь-якому разі будемо битися проти Кривотворця разом, — відповів Велеслав. — Як би мені не хотілося вберегти його від цього... Минулий бій показав: без магічного підсилення Морган не зможе завдати йому жодної шкоди. Єдиний спосіб врятувати його життя, з яким він поділився зі мною,... це піти на свідомий ризик і зробити його сильнішим. Це рішення не спонтанне і не необдумане.

Ма́нара мовчки вислухала сина, роздивляючись його обличчя.

— Добре, мій любий хлопчик. Почнемо завтра, на сході сонця, — врешті відповіла вона. А потім додала: — І... цієї ночі не лягайте спати.

 Морган виконав усе, що просила Манара. Допоміг йому в цьому Велеслав — хлопець ніколи й подумати не міг, що здатен так довго грати в шахи без перерви.

— Не розумію... Хіба не краще проводити ритуали відпочилим і сповненим сил? — позіхаючи, спитав Морган, ідучи разом із Велеславом до кімнати, де Ма́нара мала підготувати все необхідне.

— Не в цьому випадку. Так легше буде накласти магічний сон. Лише під час сну можна потрапити у Світ Духів, — пояснив Велеслав. — До того ж, важливу роль грає саме той момент, коли ніч переходить у день.

Вони зайшли до кімнати. У центрі, впритул одне до одного, стояли два ліжка. У повітрі стояв густий, важкий запах трав, від якого Моргану захотілося спати ще дужче. Він ледь стримувався, аби просто не впасти на матрац і не відключитися.

— Кинджал, Велеславе, — Манара простягнула руку.

Ельф дістав і передав матері кинджал. Саме той, який Морган колись викував спеціально для нього — із вплавленою печаткою роду Вульфгартів.

Манара взяла зброю й без вагань зробила глибокий надріз на правій долоні сина. Вона одразу підставила чорний келих, укритий дивним прадавнім гравіюванням. Зібравши трохи ельфійської крові, богиня вимогливо глянула на Моргана:

— Ліву руку.

Морган простягнув долоню. Ма́нара так само спустила трохи його крові у той самий келих, після чого скомандувала:

— Лягайте. Так, щоб ваші надрізані долоні щільно торкалися одна одної.

Поки Морган мовчки вмостився поруч із Велеславом, Манара почала додавати в чашу якесь зілля й перетерті трави, повільно все перемішуючи.

— Якось воно дивно... Хлопцям отак триматися за руки, — трохи ніяково мовив Морган, відчуваючи чужі пальці.

— Зараз не час для дурних стереотипів, — втомлено відрізав ельф, міцніше стискаючи руку друга.

Морган одразу відчув, як їхні свіжі рани зімкнулися.

Манара подала їм зілля. Велеслав спокійно відпив свою половину, а Морган одразу ж допив те, що залишилося на дні.