Розділ 25

Вони ледь пробилися крізь розшаленілий натовп біля храму. Люди довкола були настільки ошелешені й піднесені, що навіть не зважали на те, що крізь них намагаються пройти король та королева.

Врешті вони побачили її... І це справді була богиня. Вона постала перед ними, немов сама душа знівеченого лісу — висока, струнка, з тілом, обплетеним живим корінням і мохом, що лише злегка прикривали її оголену, величну красу. Довге, темно-зелене волосся спадало хвилями аж до стегон, переплітаючись із гнучкими лозами. Очі світилися глибоким, яскраво-зеленим вогнем, а по блідій шкірі пульсували мерехтливі руни, ніби сама природа викарбувала на ній свої найдавніші знаки.

Єпископ Фотіос, наче збожеволівши від фанатизму, стояв навколішках і судомно припадав чолом до самої землі, скажено гримаючи на інших служителів храму за те, що ті схиляються недостатньо низько перед богинею.

— Дріада Сільванія... — тихо промовив Велеслав. — Саме вона має бути богинею лісів у цьому циклі Колеса Долі.

— Велеславе... Давно не бачилися, — її голос лунав м'яко, з виразними нотками тихого шелесту сухого листя.

Вона спокійно покрокувала вперед. Богиня повністю ігнорувала Луну, Моргана та Либідь, її зелений, чаруючий погляд був прикутий виключно до Архімага.

— Ти виріс. Став справжнім красенем-ельфом...

— Я підозрюю, що ти прийшла сюди не просто для того, щоб провідати мене? — так само спокійно відповів Велеслав, не піддаючись її чарам.

— Так, не просто, — підтвердила Сільванія. — Наближається велика війна, і Айно збирає всі свої сили. А ви чомусь уперто ігноруєте її святий поклик...

— Я ж казав! Я ж казав вам! — Фотіос знову в істериці припав обличчям до дошок.

— Невже величній богині Айно знадобилася допомога звичайних смертних? — із чистою жовчю та сарказмом перебив Морган.

Дріада навіть оком не повела в бік короля, продовжуючи дивитися тільки на Велеслава:

— Чому? Чому, Велеславе, ти так наполегливо відштовхуєш власну долю? Ти ж знаєш своє істинне призначення. Ти — наша стріла. Стріла, яка має пробити серце Кривотворця.

— Він поставив тобі запитання, — ігноруючи її маніпуляції, ельф кивнув у бік свого друга.

— Оця... людина, — у голосі Сільванії вперше ковзнула зневага. — Він погано на тебе впливає. Спочатку Айно хотіла прийти сюди особисто. Але ж ти розумієш: вона прийде з праведним гнівом. А я вважаю, що зайва кров... зайві жертви нам зараз ні до чого.

— То ти тепер наче звичайна посланниця? Якась не надто значуща посада для цілої богині, — мовив Велеслав.

Сільванія лише загадково посміхнулася. Вона підійшла впритул і повільно, майже ласкаво погладила його по волоссю.

— Готуй військо, людський королю, — богиня нарешті зволіла перевести свій зверхній погляд на Моргана. — А я залишуся тут і особисто проконтролюю, щоб усе пройшло саме так, як належить.

З цими словами вона граційно розвернулася і зі спокійною, холодною величчю ступила вглиб затіненого храму.

 — Кепські справи... — врешті-решт вимовила Либідь, порушуючи важку мовчанку.

— Порівняно з нею, Манара — це просто взірець доброти та милосердя, — Морган похмуро дивився на єпископа Фотіоса, який усе ще продовжував судомно бити чолом дошки підлоги услід Дріаді, хоч сама богиня давно вже зникла у темряві храму. — Треба добре обміркувати, що тепер з цим усім робити.

— Те саме, що ми робили й до цього. Її поява насправді ніяк не впливає на нашу стратегію, — голос Велеслава залишався незмінно спокійним і холодним. — Можна сказати... нам навіть у дечому пощастило.

— Пощастило? Щось у тебе дуже дивне уявлення про щастя, чоловіче, — щиро здивувалася Луна. — Надалі над нашими головами висітиме наглядач від са́мої Айни!

— Так. Але у дечому вона мала рацію, — кивнув ельф. — Я переконаний, що Айно справді збиралася з'явитися сюди особисто і з цим своїм «праведним гнівом». Наскільки я знаю про Сільванію зі слів Ма́нари, ця богиня не схвалює жорстокі й криваві методи Айни.

— Мислиш стратегічно, молодець! — весело відгукнувся Оцелот, непомітно виринаючи з-за їхніх спин і підходячи до четвірки. — Сільванія може й виконує накази Золотого Палацу, але потенційно вона може бути найменш лояльна з усіх Вищих.

— Це ще чому? — піднявши брову, Морган недовірливо глянув на алхіміка.

— Бо, як я вже казав, вона має бути богинею лісів у цьому циклі Колеса Долі. За віруваннями людей вона такою і є. Але де-факто бог лісу досі лишається Виродіал Кривотворець, — пояснив Велеслав. — У Вищих свої закони, не менш заплутані, ніж у смертних. Те, що втворила Айно, грубо порушило прадавній порядок...

— Тобто вона... наче королева без королівства? — тихо промовив Морган, вхопивши суть.

— Саме так. Дуже влучне порівняння, — кивнув Велеслав.

— І це наш козир, — підхопив Анаксагор-Оцелот з хитрою посмішкою. — Вона прагне стати королевою зі справжнім королівством. Якщо Сільванія побачить, що у вас є реальні шанси здолати Кривотворця та скинути Айно, вона цілком може перекинутися на ваш бік.

— І які ж у нас шанси наразі? — з надією у голосі запитав Морган.

— Трохи більші за нуль, — бадьоро й безтурботно відповів Оцелот.

— Ну... це явно краще, ніж чистий нуль, — хмикнув Морган, трохи розслабившись.

— У будь-якому разі, ходімо звідси, — підсумував Велеслав, озираючись на натовп фанатиків. — Тут нам більше немає чого робити.

— Стосовно покращення ваших шансів, — заговорив Оцелот, коли вони відійшли від храму. — Я довго обмірковував це. І в мене є одна задумка, як... скажімо так, суттєво посилити Моргана. Це вкрай ризиковано й небезпечно, але...

— Та кажи вже, не тягни! — щиро зацікавився Морган.

— Кривотворець свого часу намагався перетворити тебе на звіролюда. І хоча йому це не вдалося завдяки ельфійській крові Велеслава, така потужна магія не могла зникнути безвісти. Десь глибоко в тобі й досі тліють крихти дикого звірячого єства, — пояснив Оцелот. — Якби Морган зумів установити з ними зв'язок і взяти під свій контроль...