Глава 11

Радник не затримується у моїй оселі. Незабаром я знов залишаюся лише з Іваром. Пес вдає, що дуже скривджений, сидить на відстані двох метрів від мене.

- Ну вибач, - тягну, дивлячись на нього. В руках кручу кулон. – Я не хотіла на тебе кричати. Просто злякалася. Підійди.

Вихованець уважно дивиться на мене. Іноді його погляд мене навіть лякає, настільки він здається розумним та тямущим. Все ж таки підманюю звіра рукою. Так він розуміє швидше. Неохоче підводиться з місця, підходить, заглядає мені у вічі, а потім невпевнено кладе голову на коліна.

- Знаєш, Іваре, - переводжу погляд на занедбаний сад за склом. - Моя бабуся була дуже мудрою жінкою. У нас із нею не було кревної спорідненості, але вона була прикладом для мене. Вона вміла любити безумовно, слухати без непроханих порад, допомагати без засудження. А ще вона завжди була рада бачити мене. Але зовсім не раділа з того, що я стала королевою.

На останній фразі у мене виривається нервовий смішок. По щоці ковзає крапелька, залишаючи мокру доріжку до підборіддя.

- Вона ніби готувала мене до іншої долі. Напевно, саме через неї я дуже хочу подивитися на дощ. І на сонце. Не розумію, як інші живуть тут і навіть не замислюються над тим, що відбувається там за Стіною.

Опускаю очі й дивлюся на лінії, що розкреслили мою долоню:

- Можливо, я зможу зцілити ту заразу, що панує зовні?

Івар видає тихий гортанний звук. Запитливо дивлюся на нього. Він… втішає мене?

- Все в порядку, - швидко витираю обличчя та посміхаюся. - Просто Шарен нагадав про бабусю. Вона була дуже доброю людиною. Тобі б вона точно сподобалася. І готувала вона набагато краще за мене! До старості справлялася одна, без служниць. І я так зможу, ось побачиш. Йдемо, нам треба підготуватися до візиту дітей!

Дні минають швидко. У садибу доставляють фарбу, пензлі, валики та необхідні інструменти. Мені вдається нарешті закінчити з наведенням порядку. Потрібні артефакти для функціонування всіх систем будинку на місцях, магічні кристали також. Навіть карету змогла відігнати на належне місце під навісом. Керувала подібною не вперше, але все одно переживала за збереження кущів. Івар взагалі вважав за краще спостерігати з-за воріт. Боягуз!

У призначений день прибувають діти. З ними приїжджають три виховательки та Наїна. Запрошую всіх на заднє подвір'я. Туди я вже витягла столики за допомогою артефакту переміщення, накрила сіточками від мух частування. Готувати сама не наважилася, тому мені все доставляли з міста. Діти схвильовані від того, що вперше після розселення з центру, де їх створили, вони виїжджають за межі Нуви. Крутять головами, розглядають виноградну лозу, яка тут усюди, в тому числі й обплела велику частину будинку.

Спочатку пригощаю дітей солодощами, потім уже пропоную їм розмалювати стіну. Вони з ентузіазмом біжать до фарб і пензлів.

- Ви надто добросердечна, пані Мірейє, - вимовляє знайома вихователька, підходячи до мене. Задумливо оглядаю її темне волосся, зібране у високий хвіст.

- Чому ви так вважаєте?

- Так вважаю не тільки я, - ухильно відповідає жінка, спостерігаючи за тим, як Наїна розповідає дітям що їм належить робити. - Ви були хорошою королевою. Ваша емпатія допомагала піклуватися про людей, робити їхнє життя зручнішим і легшим. Але у випадку з Особливими цього не потрібно. Ми не повинні стежити за їх настроєм. Вони не навчаються творчості. Вони не відчувають, як ми. Вони зовсім інші, і для них створені Протоколи.

Підібгавши губи, дивлюся на дітей у жовтих костюмах. Деякі вже не можуть встояти на місці. Вони крутять головами, дивлячись то на стіну, то на Наїну.

- Але ж їм подобається, - кажу тихо.

- Це просто щось нове для них, - знизує плечима дівчина. - Їх створюють такими, щоби вони легше засвоювали потрібну інформацію. І це мають бути корисні навички, а не подібні дурниці. У майбутньому від Особливих можуть залежати життя наших Мисливців та безпека Конфедерації.

Відвернувшись, наштовхуюсь на погляд Івара. Пес лежить на траві, але уважно прислухається, повернувши вуха в наш бік.

- Здійснити ваше прохання особисто попросив Його Величність, - тихо зізнається робітниця Притулку. Видно, що їй не дуже подобається ця витівка. - І ми робимо це вперше та востаннє. Тільки для того, щоб допомогти вам прийти до тями після розлучення.

Ратмір попросив робітників Притулку порушити Протокол? На нього не схоже. Він не з тих, хто йде проти правил. Принаймні, мені завжди так здавалося. Адже він король – втілення закону, гарант його дотримання в Алтейні. Сказати робітниці мені більше нема чого. Один раз, так один. Тоді я маю насолодитися цим днем. Підходжу ближче до Особливих і завмираю із захопленням дивлячись на те, що відбувається.

Перед стіною стоїть шикарна ваза з букетом: білі та ніжно-рожеві півонії розпустили пухкі бутони, їх доповнюють мініатюрні кустарні троянди та чудові фрезії. Оглядаю дітей та розумію, що не бачу двадцять другу. Виходить, вона вирішила побути натурницею?

Несподівано прямо на стіні розквітає тінь. Хлопчик з незвичайними бузковими очима завмер, витягнувши руки вперед. Від його пальців тягнуться тонкі перламутрові павутинки, створюючи на стіні ілюзію тієї самої вази.

Інші діти схопили фарби та пензлики й починають обводити контури зображення. Раптово один з Особливих підіймається над землею. За його спиною два примарні крила, вони розправляються і дозволяють дитині зависнути за два метри над землею. Інша дівчинка скидає взуття і спритно залазить по стіні, ніби її кінцівки здатні прилипнути до вертикальної поверхні. Так Особливі розпочинають прикрашати стіну мого особняка.

Івар лежить поряд і уважно стежить за тим, що відбувається. Сідаю навпочіпки поруч з ним. Вже так звикла розмовляти з вихованцем, що навіть не шукаю приводу заговорити з людьми. Тим більше, що працівники Притулку налаштовані до мене не надто доброзичливо, хоч і показово посміхаються. А Наїна зайнята з дітьми, допомагаючи їм своїм телекінезом та порадами.