Розділ 23

Те, заради чого ти готовий ризикнути життям, коли щомиті існує загроза його позбутись, і є твоєю основоположною рисою, твоїм кодексом честі. Невідступно слідуючи обраним курсом, мов корабель, який завжди тримається іскристої зорі, можна з гідністю пройти через усі дерни, що виростають на наших шляхах і залишитися вірним собі і своїм принципам.

Невідворотність покарання, щосекундна готовність піти з орбіти цього світу, перемагаючи ворога навіть тоді, коли здається, що битву вже програно — усе це складало моральні засади великого характерника, безперечно, відважного і вкрай мудрого чоловіка.

Побачити перемогу добра над злом, зміцнитися у своїх думках, дійти до межі, тверезо оцінюючи власний поріг больового шоку, який ти можеш витримати. Усе це він мав пережити за той короткий місяць у цій таємничій пустелі.

Іноді розгадка до заплутаного ребусу лежить на поверхні. Та все частіше доводиться напружувати усі клітини мозку, щоб врешті хоча б на крок наблизитися до того, що постійно вислизало від його пильного погляду.

Те, що колись покликало молодика за собою, пробивалося крізь роз’ятрену свідомість. Він був тут і деінде, залишаючись незалежним від будь – яких обставин зовнішнього світу.

За межами цих грузьких пісків не було жодного життя. Єдиним сенсом усіх дій залишалося найчесніше бажання — вижити. Саме це спонукало галдовника звоювати страждання, що мали б спричинити спрага і голод, але всередині нього зроджувалося щось інше. Щось, чого не можна було висловити усіма відомими мовами. Але водночас усе складалося в розуміння того, що від миті народження саме це невисловлене і невпізнане, становить увесь наш зміст.

Дістатися місця, де заховано те, що дарує вічне життя, увібрати в себе це знання, як вбирає рідину змучена вітрами і випалена безжальною спекою земля. Усе, що йому лишалося — довіритися маренням, які застилали навколишній простір як застилає те, що навкруги вранішній туман.

У цих видіннях і містився ключ до порятунку. Лише замирившись з цим фактом і перетворившись на суденце, що пливе за течією, вдасться відкопати із запилюженого сховку пам’яті подарований людям принцип нескінченного життя.

Перед ним пропливали різні картинки, що нагадували старі гравюри, намальовані невідомим художником. Вони то описували побут простої селянської родини, то раптом мінилися на визвольні бої під пурпуровими корогвами.

Дійсність поступалася місцем фантомам, що насправді зовсім не були міражами. Знемагаючи від виснажливого бою з власною недосконалістю Іван врешті остаточно втратив тонку нитку зв’язку із зовнішнім світом.

Цієї секунди, як остання надія на порятунок від неминучої смерті, поряд з’явилася чарівна дівчина. Вона була кодом до цього замка. Міцно стиснувши в долоні отримане від неї, що дарувало порятунок, характерник знепритомнів.