Глава 40

Тірс стояв біля будинку навпроти будівлі, де розташовувався штаб зоряного флоту, й уважно спостерігав за кожним, хто заходив усередину. З його позиції було добре видно кам’яні стіни, ледь притлумлено освітлені вечірніми вогнями, та важкі ворота, що здавалися зачиненими, ніби приховували всередині щось важливе. За дві години, проведені тут, він так і не побачив ані Фарука, ані Елвіна. Натомість до міста прибувало дедалі більше солдатів, які займали позиції — зокрема й біля самого штабу. Вони стояли в півтіні, насторожено стежачи за всім довкола, їхні постаті майже зливалися з сутінковим містом.

Тірс із наростаючою тривогою стежив за кожним їхнім кроком, сподіваючись, що його люди з’являться раніше, ніж будівлю повністю заблокують. Він відчував, як напруга зростає, мов електричний заряд у повітрі. Противник відчував загрозу й готувався зустріти її у повній бойовій готовності. Шум вулиць, чиїсь кроки, відлуння в кам’яних коридорах — усе це зливалося в глухий фон, наче передвісник бурі.

За всі роки служби Тірс і уявити не міг, що один-єдиний корабель із неповним екіпажем під командуванням гардемарина здатен викликати таку паніку в правителя Імперії. Він знову й знову прокручував у думках деталі операції. Це було ризиковано. Але, схоже, іншого варіанту не існувало.

Тепер, у цьому затишші перед бурею, він спостерігав за метушнею в місті з ледь прихованим інтересом. Імператор був певен — Привид з’явиться. І збирався зустріти його. Навіть якщо це означало поставити на карту все.

І ось вони з’явилися — Фарук і Елвін. Разом. Тірс відчув полегшення; на його обличчі майнула тінь усмішки, ніби він нарешті скинув із плечей важкий тягар. Він накинув капюшон, приховуючи обличчя, і рушив їм назустріч — упевнено, хоча в кроках відчувалася легка напруга.

— Капітане, — окликнув Тірс, коли вони підійшли ближче.

Фарук обернувся. Його обличчя одразу осяяла тепла усмішка, на мить відкриваючи щось по-справжньому людське в цьому холодному світі.

— Командоре, — промовив він без тіні здивування. Він знав: від колишнього начальника завжди варто чекати несподіванок. А поява Тірса біля штабу зоряного флоту якраз до таких і належала.

— Вітаю, Командоре, — привітався й лейтенант, коротко кивнувши. Його погляд був холоднокровним, але уважним. — Гадаю, нам варто відійти вбік. Менше очей — менше запитань.

— Згоден, — кивнув Тірс, рушаючи слідом за ними. Його думки, як завжди, були зібрані, та десь у глибині відчувалася легка тривога. Час. Він завжди здавався таким обмеженим, коли стоїш на порозі чогось справді важливого.

Троє чоловіків підійшли до порожньої лавки в дальньому кінці алеї, прихованої від основних проходів. Тут було темніше й прохолодніше, а світ за межами їхньої маленької зони відчуження здавався далеким, майже нереальним. Лише ці три постаті, сховані в тіні, й та мить, коли все мало вирішитися.

— Чим можемо допомогти? — запитав капітан, коли всі вмостилися. Його голос звучав спокійно й упевнено, хоча Тірс усе ще вловлював у його очах настороженість.

— Одразу до справи. Такий підхід мені подобається, — відповів Тірс. Він глянув на кожного з них, відчуваючи, як відповідальність лягає важким тягарем. — Слухайте…

Він коротко, але чітко виклав суть плану — ту його частину, де дії капітана та його людей були ключовими. Тірс розумів, що для них це може стати небезпечним кроком, який виходить за межі статуту, і не міг не усвідомлювати, що сам ризикує всім, що має.

— Я розумію, що це…

— Не хвилюйтеся, Командоре, — перебив капітан. — Ми все зробимо.

Тірс помітив, як напружилося його обличчя, але не став продовжувати, знаючи: ця впевненість капітана говорить більше, ніж тисяча слів.

— Ми не сліпі, — додав лейтенант. Його голос був твердим, із ледь відчутною ноткою занепокоєння. — Бачимо, що відбувається. Я з вами.

Тірс кивнув. Усе було сказано.

— Добре. Дякую. Чекайте сигналу. І будьте готові.

Офіцери розвернулися й рушили у бік штабу, їхні силуети зникали у вечірній темряві, розчиняючись у її обіймах.

А Тірс уже прямував до наступної точки. Адрес залишалося дві. Часу до появи Привида — дедалі менше.

Він мусив устигнути.