Глава 23

Командний центр Зоряного Флоту розташовувався в самому серці Палацу Дзвінких Струмків — величної споруди, де архітектурна вишуканість навмисно сусідила з холодною, вивіреною логікою передових технологій. Сам палац створювався як символ гармонії та сили Імперії, але його справжнє призначення розкривалося саме тут — у залі, де ухвалювалися рішення, в яких не було місця поезії. Попри звучну й майже умиротворену назву, командний центр був осередком суворої функціональності та бездоганного контролю.

Величезний багаторівневий зал тонув у м’якому, розсіяному світлі сотень голографічних проєкторів, вбудованих у високу склепінчасту стелю. Сяйво не сліпило — воно ковзало поверхнями, відбивалося від каменю й металу, забарвлюючи повітря в ледь помітний блакитнуватий відтінок. Здавалося, сама атмосфера тут підлаштовувалася під загальний ритм роботи, стаючи частиною єдиної системи.

Стіни з відполірованого темного каменю, холодного й гладкого, прорізали тонкі лінії мерехтливих даних. Потоки інформації безперервно текли ними, перепліталися, згасали й спалахували знову, утворюючи складні візерунки. Ця пульсація більше нагадувала нервову систему живого організму, ніж звичні екрани. Візерунки ніколи не повторювалися — дані оновлювалися щосекунди, віддзеркалюючи мінливість і непередбачуваність зовнішнього космосу.

У центрі залу височів колосальний голографічний стіл-карта, що охоплював одразу кілька рівнів. Його напівпрозорі шари накладалися один на один, дозволяючи одночасно відображати сектори галактики, стратегічні маршрути, лінії постачання та поточні позиції кожного корабля Флоту. Світні мітки повільно переміщувалися, фіксуючи рух сил Імперії в реальному часі. Навколо столу півколом розташовувалися робочі станції — акуратно вибудувані, вивірені до міліметра. Кожна була оснащена індивідуальними екранами та тактильними панелями керування. Офіцери й аналітики працювали мовчки, майже не перемовляючись: їхні пальці швидко й точно ковзали осяяними поверхнями, без зайвих рухів — як у людей, давно звиклих до такого темпу.

Звукове тло командного центру було зведене до мінімуму. Лише негучне, рівне гудіння систем життєзабезпечення нагадувало про масштаби прихованої інфраструктури. Повітря залишалося прохолодним і свіжим, із тонким, майже стерильним запахом озону та синтетичних матеріалів. Атмосфера залу була напруженою, але гранично зібраною — тут не підвищували голосів і не допускали метушні. Саме в цьому місці вирішувалися долі зоряних систем, і кожна помилка могла коштувати Імперії надто дорого.

Командор Тірс перебував у самому центрі цього нервового вузла. Його постать здавалася нерухомою на тлі постійно мінливих голограм, але увага була зосереджена до межі. Він стежив за потоками інформації, миттєво вихоплюючи ключові деталі, ніби відчував приховані зв’язки між розрізненими даними. Для нього командний центр був не просто залою — він був продовженням його власної волі, інструментом, через який Імперія дивилася в безкрайній космос.

До командора підійшли двоє його помічників. Вони рухалися швидко, але без метушні, намагаючись не привертати зайвої уваги в залі, де кожен жест був на видноті. Один із них ніс у руках тонку стопку роздруківок, притиснуту до грудей, наче це могло втримати вміщену в них інформацію під контролем. Зупинившись на відстані витягнутої руки, вони витримали коротку паузу, даючи Тірсу зрозуміти, що справа термінова.

Один із помічників обережно простягнув командорові одну з роздруківок. Тірс узяв аркуш, пробігся рядками поглядом і завмер усього на частку секунди. Цієї миті вистачило, щоб його обличчя стало жорсткішим. Він стиснув папір у руці трохи сильніше, ніж слід було, і по рівній поверхні пройшла ледь помітна складка. У залі й надалі зберігався вивірений робочий ритм, але для Тірса навколишні звуки ніби відступили на другий план.

— За мною, — коротко мовив він.

Помічники водночас кивнули. Їхні погляди на мить перетнулися — в них промайнула стримана, майже непомітна тривога, яку обидва одразу спробували приховати. Не ставлячи запитань, вони розвернулися й пішли слідом за командором.

Особистий кабінет Тірса містився в глибині командного комплексу й був відокремлений від основного залу щільними, звукоізоляційними панелями. Щойно двері зачинилися за ними, зовнішній світ із його мерехтливими голограмами та потоками даних залишився по той бік стіни.

Тірс сів, відкинувшись на спинку крісла, і поклав роздруківку на стіл перед собою. Його голос звучав рівно, майже буденно, але в ньому чітко відчувалося стримуване роздратування — не спалах, а холодна напруга людини, звиклої тримати емоції під контролем.

— Доповідайте по черзі.

Помічники стояли поруч. Крок уперед зробив той, що був нижчий на зріст, із родимкою на правій щоці. Його молодість не впадала у вічі — він давно довів свою компетентність, — але зараз у голосі прослизала нервова тремтіння, яку він не зумів повністю приховати.

— Сорок хвилин тому ми отримали повідомлення, що корабель «Привид» був виявлений одним із маяків у системі Ахерон. Ми перевірили дані й переконалися в їхній достовірності.

Тірс не перебивав, лише злегка нахилив голову, даючи зрозуміти, що слухає.

— Ось, подивіться, — вставив другий помічник, простягаючи додаткові папери. Він машинально прикусив губу, ніби заздалегідь побоюючись реакції командора.

— Згідно з цими даними, — продовжив перший, зібравшись, — після виходу з гіперпростору корабель залишається без руху. Повної впевненості немає, але все вказує на можливі проблеми з енергоживленням. Відповідно до вашого наказу, інформацію про місцезнаходження «Привида» було передано мисливцям. Три кораблі Імперії вже здійснили стрибок для перехоплення.

Тірс повільно підняв погляд на помічників.

— Хто командує групою мисливців? — запитав він.

Питання було поставлене спокійно, але погляд командора став важким, чіпким, ніби він заздалегідь оцінював наслідки будь-якої відповіді.

— Адмірал Лацатик, — упевнено відповів другий помічник.