РОЗДІЛ 22

Відтоді як король відправив мене в темницю, минуло близько тижня. Дні зливалися в один суцільний потік часу, втрачаючи будь-який сенс. Мене годували, але єдиною людиною, яку я бачила, була служниця, яка мовчки приносила їжу. Її обличчя залишалося незмінно байдужим, а очі уникали зустрічі з моїм поглядом.

Моя камера була темною і холодною, з кам'яними стінами, що відбивали кожен звук. Здавалося, що час зупинився, і моє існування звелося до простої боротьби за виживання. Головне питання, яке не давало мені спокою, було: що на мене чекає далі? Але ще гірше було невідоме щодо Ейнара. Чи він живий? Чи його доля ще гірша за мою?

Я часто згадувала ті моменти, коли ми встигли побути разом проводили, і як усе змінилося. В голові прокручувалися сцени з нашого останнього дня. Кожна мить була пронизана тривогою і відчаєм. Не знаючи, що сталося з Ейнаром, моє серце стискалося від болю і безпорадності.

Одного дня, коли я вкотре сиділа на холодній підлозі своєї камери, роздумуючи про наше майбутнє, двері раптом відчинилися. Моя служниця з'явилася на порозі з черговою порцією їжі. Вона уникала мого погляду, як завжди, але цього разу в її поведінці було щось інше, щось, що я не могла розгадати. Я не знала, що буде далі, але відчувала, що щось змінюється. Моє серце тривожно калатало, і я намагалася підготуватися до будь-якого розвитку подій. Час йшов, і залишалося лише чекати на те, що принесе наступний день.

Після обіду, коли я знову сиділа на холодній землі своєї темниці, двері раптом знову відчинилися. Я очікувала побачити служницю, але замість цього на порозі стояла велична фігура короля. Його постать випромінювала владу і рішучість, а погляд був пронизливий і холодний.

Він увійшов до темниці, повільно й велично, оглядаючи мене з-під важких брів. Серце моє прискорено забилося, і я відчула, як по спині пробігли мурашки. Усі мої думки змішалися в один хаотичний потік, і я не могла зрозуміти, що очікує мене в наступну мить.

Король наблизився до мене, і його присутність відчувалася в кожному куточку темної камери. Я підняла очі, намагаючись зберегти спокій, але всередині мене все тривожно клекотіло.

— Ти ж розумієш, що я повинен тебе стратити? — промовив він глибоким голосом, який відлунював від кам'яних стін. Його слова звучали як вирок, що завис у повітрі.

Я зібрала всі сили, щоб відповісти, але в горлі пересохло. Лише слабкий кивок підтвердив його питання. Король продовжував говорити, і кожне його слово було важким, наче камінь, що падає з великої висоти. Я слухала його, намагаючись зібрати всі свої думки і зрозуміти, що мені потрібно зробити, щоб вижити.

— І я б це вже зробив, та зараз ти єдина людина, що знає про темну магію більше за мене. — сказав він, наближаючись ще ближче. — Твоє майбутнє залежить від того, чи допоможеш ти мені.

– Що вам потрібно? – не розуміла я. – І що з Ейнаром?

– Мені потрібно, щоб ти врятувала мого брата, – дивлячись мені в очі, відповів правитель.

Його погляд свердлив мене наскрізь, і я відчула, як в душі закипає тривога. Я не знала, що король хотів почути, але була готова зробити все можливе, щоб знайти вихід із цієї безвихідної ситуації.

– Що з ним? – я вирішила хоча б вислухати пропозицію короля.

– Темна магія, як завжди, – відповів Кайл. – З нього намагались зробити темного мага, а зараз він більше тижня лежить непритомний.

– Я не розумію, – відповіла я. – Ейнара ж намагались зробити темним…

– Думай, Аріанна, думай, – король очікував, що я сама це скажу.

– Ейнар Рейк і Келлан Роддерік – це одна людина? – мій мозок був готовий вибухнути.

– Молодець, так Ейнар мій брат, – підтвердив Кайл. – Я не знаю, які у вас відносини, але мені потрібно, щоб ти його оглянула. Лікарі не знають, що з ним робити, кажуть він на межі життя та смерті.

– Я огляну, – мені було боляче це чути, і я зроблю все, щоб йому допомогти.

– Ніяких хитрощів, якщо спробуєш обдурити і втекти… – холодно сказав король.

– Я не втечу, – я б не стала тікати, не коли Ейнар може загинути. – Клянусь.

Король вивів мене з темниці та повів через заплутані коридори палацу. Ми йшли мовчки, і кожен крок відлунював у глибинах підземелля. Нарешті, ми зупинилися перед важкими дубовими дверима, які король відчинив, запрошуючи мене всередину.

Я зрозуміла — це була кімната Ейнара. Всередині панувала тривожна тиша, яка лише підсилювала відчуття небезпеки. На ліжку лежав чоловік, його обличчя було бліде, а дихання важке. Серце стиснулося від болю, коли я побачила його в такому стані.

Я підійшла ближче, а король залишився біля дверей, спостерігаючи за мною. Сіла на край ліжка і простягнула руки над тілом Ейнара, закриваючи очі та зосереджуючись. Я намагалася просканувати його своєю магією, щоб зрозуміти, що відбувається всередині нього.

Моя магія торкнулася його сутності, і те, що я побачила, змусило мене здригнутися. Темна магія, мов отруйні ліани, оповила його душу, намагаючись проникнути глибше. Але Ейнар боровся з усієї сили, не бажаючи піддаватися їй. Його внутрішня боротьба була відчайдушною, але він був на межі виснаження.

Я відчула, як сльози навертаються на очі. Ейнар не хотів приймати темну магію, але ця боротьба могла коштувати йому життя. Якщо він не знайде сили прийняти її, то може загинути.