РОЗДІЛ 3

Вертаючись з лісу, я відчинила двері дерев’яного будиночку відьми, витягуючи з кишені декілька синіх квіткових пелюсток. В центрі великоі кімнати вирував наш казан, Сільвана зосереджено читала останню сторінку прадавнього закляття. Віддзеркалюючи синє відблискуюче світло квіток, ми закинули ті самі пелюстки до ще незавершеного варіанту зілля. Моє серце билося швидше, а думки переплітались в голові, підкидаючи питання про те, чи вдасться зварити зілля. Тривога перепліталася з натхненням, але я знала, що завдання не таке вже й просте, але зараз моя увага була націлена на чарівницьке творіння, що сплеталося на очах.

Сільва захоплено стежила за реакцією рідини в казані на слова закляття. Я на мить згадала весь рік, який прожила у жінки. Це був найспокійніший рік у моєму житті, а моя дружба з Сільваною перетворилася в щось більше, ніж просто спільну працю. Вона стала своєрідною бабусею, яку я ніколи не мала, даруючи мені віру у магію та власні сили.

Зрештою, прозвучали останні слова нашого заклинання, тишина заставила мене повернутись у реальність, в якій ми завершили роботу над довгоочікуваним зіллям.

– Вийшло? – з нетерпінням поцікавилась у жінки.

– Не знаю, треба перевірити. – Сільва виявилась дуже терплячою в варінні зілля, навідміну від мене.

– Тоді я спробою – я зробила рішучий крок до казана, та суха рука жінки перегородила мені дорогу.

– Краще я, не хочеться щоб ти загинула від нашого експериментального зілля. – відрізала відьма та, набравши ложкою рідини з казана, зробила ковток.

У схвильованому мовчанні минула хвилина, коли серце билось швидше, а подих затримався у зачарованому напруженні. Я вдруге зіткнулася з обличчям жінки, та цього разу вона помітила неймовірні зміни. На шкірі Сільви розгладжувалися зморшки, немов час відмінював свої сліди. Волосся ставало чорніше, ніж сама ніч, і кожен момент приносив нову порцію молоді. Диво сталося, і замість відьми переді мною з’явилася молода дівчина, відлита в красі, наче виткана із сплетінь магії та загадковості. Серце враз вдарилося від несподіваного чуда, а погляд плутався між захватом та величезним захопленням.

– Це дивовижно! – видихнула, вгамувавши враження, що затопили свідомість.

– Ти не на обличчя дивись, а на магію. – нагадала жінка мені, розкриваючи тим самим глибини магічного потоку.

Напруживши зір, я спробувала осягнути курс її магії, і коли нарешті розгледіла потоки, ахнула вражено. Її магія направлялася у сферу некромантії, хоча вона весь час віддавала перевагу мистецтву зіллярства.

– Воно працює! – радісно вигукнула я, відчуваючи енергію потоку. – Я повинна спробувати.

Цього разу жінка не стримувала мене, і я швидко опинилась біля казана. Рідина виявилась солодкою на смак та мала приємну тягучу текстуру. Зосередившись на відчуттях, я занурилась у світ власної темної магії, готової відзначитися новим початком.

– Ну що? – нетерпляче глянула на Сільву, жінка в той момент випила зілля протидії і вже стала собою.

– Зіллєваріння. – з посмішкою вимовила відьма. – Я бачу лише зіллєваріння і ніякої темної магії.

Я підскочила від радості та обняла відьму. Ми замаскували мою магію, а значить..

– Нам треба на ринок, купити для тебе одяг та книги. – жінка сказала слова, які я мріяла почути останні шість місяців. – Ти їдеш навчатись в  Академію Магічних Мистецтв.

6 місяців тому...

– Аріанна, зілля для містера Росвела готове? – голос Сільви відволік мене від читання книги. Здається, я настільки захопилась нею, що навіть не помітила, як відьма повернулась з ринку.

– Звісно, ось. – я протягнула жінці невелику ампулу з темно-зеленою рідиною всередині.

– Молодець, в тебе добре виходить. – похвалили мене відьма, але погляд у неї був дивний. Вона ніби хотіла мені щось сказати, та не була впевнена чи потрібно говорити.

– Щось трапилось? – запитала розгублено.

– Ні, тобто так... – жінка зробила глибокий вдих та почала говорити. – Я довго думала, як тобі допомогти. В мене були різні ідеї, але я не говорила, щоб дарма не обнадіювати тебе.

– Про що ви? – чим можна мені допомогти, я не представляла.

– Твоя магія, її важко не помітити. Але що як замаскувати її, заставити інших бачити не темну магію, а наприклад цілительство чи зіллєваріння? – пошепки, ніби нас міг хтось почути, промовила Сільва.

– Але це неможливо! Я перечитала з декілька десятків книг, ні в якій немає і слова про це. – невже Сільва справді щось знайшла.

– Я не просто ходила на ринок, я зустрічалась із однією давньою знайомою. Вона набагато сильніша відьма ніж я, та й допомогла мені якось. –  почала пояснювати жінка. – Так ось, вона розказала, що працювала над експериментальним зіллям, яке б дозволило замасковувати магічні потоки. В неї не вийшло, оскільки зілля тягнуло з мага його силу, тому вона кинула цю справу. Для чого комусь зілля, яке буде робити його слабшим? Але в нашому випадку нам це на руку. Розумієш?

– Тобто це зілля здатне замаскувати мою темну магію, так ще й послабити її трохи? – не вірячи власним вухам запитала відьму.

– І ні в кого не виникне й думки, що у тобі темна магія. Якщо ми зможемо відтворити це зілля... – я швидко зрозуміла хід думок Сільви.