Спадкоємиця

Розділ 25

Ірис, з рукоділлям у руках, сиділа на круглій оксамитовій подушці в глибокій ніші біля вікна. Її обличчя було задумливим і сумним. Після сварки з Адальріком, коли юнак отримав від неї відмову на свою пропозицію руки й серця, вони більше не бачилися. Попри зовнішню незворушність, яка вражала служниць (ті пліткували про горду дівчину з півночі, і їхні шепотіння долітали до вух маркіза), таємна тривога й страх перед невідомим майбутнім мучили дівчину. Вона могла лише гадати, яке покарання за непокору придумає для неї Чорний Вепр, але твердо знала, що жодні сили не змусять її поступитися.

Ах, якби тільки вона не була спадкоємицею ареморського престолу, якби її доля не переплелася з долями могутніх людей королівства, все могло б скластися інакше! Здається, вона змогла б навіть відмовитися від титулу правительки Фрізії, поступившись ним найхоробрішому й наймудрішому чоловікові племені, і присвятити себе простому й затишному сімейному життю... Обидва титули, які їй пророкували і через які виникло стільки палких суперечок, вона з радістю обміняла б на титул благочестивої дружини молодого маркіза Тревії. Так, напевно, вона б погодилася на це, але — за інших обставин! Адже вона розуміла, що, навіть якби наміри Адальріка були чистими й далекими від корисливості, він не зміг би позбутися впливу свого батька. Боязкий і ніжний паросток кохання, який міг би незабаром перетворитися на пишну й яскраву квітку, був безжально розтоптаний важким чоботом маркіза Гундахара. Можливий шлюбний союз, який міг би поєднати два палкі серця й зробити щасливими два молоді життя, розсипався під тягарем корисливих бажань і марнославних прагнень...

Ірис мимоволі здригнулася, почувши протяжний іржавий скрип, — оббиті залізом двері відчинилися, впускаючи до покоїв незнайому відвідувачку.

Волосся, з медовим відливом крізь сивину, вибивалося з-під капюшона, насунутого на зморшкувате чоло; куточки блідого рота були ледь підняті, ніби у невиразній посмішці; світло-блакитні очі дивилися допитливо.

Жінка увійшла сміливо, але, зробивши кілька кроків у бік Ірис, раптом зупинилася. Злегка схиливши голову, вона привітала дівчину, проте з місця так і не зрушила.

— Няня, це ж ти? — вигукнула здивована Ірис і, підхопившись з кам’яного виступу, кинулася в обійми гості. — Та що ж з тобою сталося за ті роки, що ми не бачилися? Ти посивіла й схудла, твоя струнка постава згорбилася, руки стали кістлявими й жилавими! Адже я пам’ятаю, що колись ти була найвродливішою в Туманних Межах!

— Настала зима для троянди, і вона зів’яла під подихом Холодного моря, — відповіла Теодезінда зі сумною посмішкою. Вона погладила дівчину по волоссю й додала ласкавим голосом: — Зате ти, моя маленька Ірис, виросла й перетворилася на справжню красуню!

Ірис повільно відсунулася від неї й, зітхнувши, не втрималася, щоб не зізнатися:

— Ах, няня, ти все-таки щасливіша за мене; ти пізнала кохання людини, яка була для тебе дорожча за всіх на світі. Мені лише сімнадцять років, я хочу жити, кохати й бути коханою, а моє серце вже розбите!

— Дівчинко моя, хто ж наважився заподіяти тобі такий біль?! — з гіркотою вигукнула Теодезінда. І одразу ж тихо додала: — Хоча я, здається, здогадуюся...

Після цих слів вона пильно вдивлялася в обличчя Ірис, у її очі, обрамлені довгими чорними віями, і запитала:

- Хіба його зізнання в коханні до тебе було нещирим?

Ірис відійшла до вікна; деякий час вона мовчала, і з боку могло здатися, що увагу дівчини привернули слуги, які метушилися у замковому дворі.

— Я вірю його словам, але моє серце не вірить, — нарешті знову заговорила Ірис, продовжуючи дивитися у вікно. — Я не знаю, як це сталося... але я раптом перестала сумувати за коханою людиною. Іноді я все ж думаю про нього, ось тільки більше не мрію так, як раніше... Колись мені здавалося, що все в моєму житті визначено заздалегідь, усе ясно і ні в чому немає сумнівів. Але останнім часом мене охопила дивна тривога, і майбутнє вже не здається таким безхмарним... Одного вечора мені стало сумно, і я захотіла помолитися до зірок, що так привітно й яскраво сяяли над моєю головою. Я молилася їм за свій народ, за всіх рідних і друзів, а потім прошепотіла: о, зірки, очі богів! Ви бачите, як я страждаю; що зі мною буде? Відкрийте мені мою долю! Раптом чую — далеко на вулиці спів і радісні, тріумфальні крики — виявилося, повз замок проїжджав весільний кортеж... Дивно, правда?

Ірис обернулася і, цікавлячись думками співрозмовниці щодо своїх роздумів, подивилася на неї з болісним сумнівом.

— Нічого дивного, що зірки дали тобі знак, відповівши на твоє запитання, — висловила свою думку Теодезінда, — незабаром ти станеш нареченою.

— Нареченою, — можливо; дружиною, — ніколи! — вигукнула Ірис, затремтівши від раптового обурення. – Я знаю, маркіз Гундахар може влаштувати весілля без моєї згоди, він може силою потягнути мене до вівтаря й поставити поруч зі своїм сином. Він задумав одружити свого сина з спадкоємицею ареморського престолу — і він це зробить, неважливо, за яких обставин. Я більше не можу вільно розпоряджатися своєю долею, але я залишаюся господинею свого серця і… свого тіла. Як би я не прагнула кохання, як би не мріяла колись належати коханому, але тепер я не зійду з ним на ложе, нехай він і назве мене своєю дружиною…

— Священний обряд одруження без взаємних обітниць і з примусом не має законної сили, — втрутилася Теодезінда, вислухавши дівчину.

— Для когось, можливо, й не має, — із сумною усмішкою відгукнулася Ірис. — Але, наскільки я знаю маркіза Гундахара, він не належить до числа людей, які свято шанують закони й традиції. Принаймні, у тих випадках, коли йому це невигідно.

Ірис знову замовкла, але потім, ніби згадавши про щось важливе, жваво запитала:

— Скажи, няня, а з ким ти приїхала? Хто дозволив тобі відвідати мене? Невже сам маркіз?

— Приїхала з купцями, — просто відповіла Теодезінда. — Якщо я чогось захочу, ти знаєш, — досягну за будь-яку ціну. Ось, захотіла побачитися з тобою й приїхала. Як я змогла потрапити в цю вежу? Ну, про це дізнаєшся свого часу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше