Пролог

— Мирко, ми їдемо у відпустку, а ти всю дорогу читаєш цю дурню! - обурювалася моя найкраща подруга Віка.
— Вікусь, стеж за дорогою. - посміхнулася я світловолосій дівчині поверх книги.
— Я водій від Бога, ти ж знаєш?
— Знаю. Це мене й лякає. Професійні перегони, не для такої тендітної та витонченої дівчини як ти. Досі не можу зрозуміти, чому ти вибрала автокрос, а не модельний бізнес. З твоєю зовнішністю, ти підкорила б світ! - нарікала я на вибір подруги.
— Не говори дурниць. Ти теж симпатична, а перегони... Це моя пристрасть. Я не така як ти, і ніколи не зможу цілими днями сидіти в задушливому офісі, а вечорами читати всяку дурню про інші світи та магію.
— Тільки не кажи, що навіть не відкрила книжку? Адже нам їх подарували в один день!
— І що? Ось якби це була книга про гоночні машини, то я ночами не спала б, але прочитала її від кірки до кірки. А так...
— Даремно ти так. До речі, дуже цікава історія. Жаль тільки, що головна героїня лиходійка і вона вб'є головного героя в кінці книги. Йому б підійшла інша дівчина, але вона вмирає майжеу самому початку.
— То напиши авторові претензію! - підколола мене Віка.
— Написала б, якби цей автор був!
— Що ти маєш на увазі? - здивовано подивилася на мене подруга.
— Автора не вказано. – я подивилася на дорогу попереду, на нас летіла фура. — Віка, обережно!
Віка крутнула кермо, але це не допомогло. Фура врізалася в нас на повному ходу. Голову прострілив біль і все попливло перед очима.

***
— А я говорю, що треба вибрати Віку! Вона гарна та смілива! - пропищав зелений вогник.
— Її краса залишиться у цьому світі. А ось доброта Мирослави, залишиться при ній. - відповів зеленому, блакитний вогник.
— Але ж вона смілива! Це точно залишиться із нею.
— Фан, вона не вірить у магію та інші світи, їй буде важко вижити.
— Впорається! - гордо запевнив зелений вогник.
— Однієї сміливості мало. Потрібна доброта, чуйність, розум. Зрештою, вміння любити.
— Лінь, а з чого ти взяла, що Віка не здатна на все це?
— Фан, ми стежили за цими дівчатами, багато років. Ти й сама знаєш відповідь. До того ж, пан дав чіткі вказівки щодо обраниці. А книгу прочитала лише Міра. Саме її ми й маємо відправити до Агора. Не знаючи сюжету, Віка помре, так і не зрозумівши, куди потрапила.
— Гаразд! Твоя взяла! Але наступного разу, я тобі не поступлюся!
— Добре. - радісно обізвався блакитний вогник.
Покружлявши над понівеченим тілом Мирослави, вогники обсипали його чарівним пилком і розчинилися у просторі.

***
— Мірабель, ти маєш відмовитися від цього шлюбу! Ти ж знаєш, як сильно я його люблю. З самого дитинства мене готували на роль дружини Князя.
Мірабель? Князь? Що за маячня? Де я? І де Віка? Ми ж із нею їхали у відпустку... Стоп! Аварія! Ми потрапили в аварію. Я що в комі і мені все це сниться?
Я подивилася на всі боки. Я знаю цю кімнату... Ця обстановка, штори та... Моя сукня... Точно в такій сукні була героїня з книги. І ця дівчина в зеленій сукні назвала мене Мірабель. Точно таке ім'я, як у книзі.
Я точно у комі!
Ну, правда, не могла ж я померти і потрапити до книги! Чи могла?
Тоді погані мої справи, якщо я справді стала Мірабель. Адже це означає, що сьогодні я помру, а дівчина навпроти мене... Арлін! Саме вона приспала Мірабель у книзі, а потім убила її кинджалом.
— Мірабель, чому ти мовчиш? - скрикнула Арлін.
— Арлін, ти пропонуєш мені піти проти указу Імператора?
— Імператор не монстр, він зрозуміє, якщо скажеш, що не любиш Князя. До того ж, ти його ніколи не бачила, як можеш хотіти стати його дружиною?
— Арлін, ти ж знаєш становище моєї родини. Батько і так в немилості у Імператора, і якщо я відмовлюся від цього шлюбу, це буде образою для Імператора. Сама знаєш, що він зробить.
— Тобто ти відмовляєшся розірвати заручини?
— Я не маю вибору, Арлін!
— Сайрус Ерке, мій! Ти ще пошкодуєш, що відмовилася допомогти мені! - крикнула зло Арлін і вискочила з моїх покоїв.
А я зажурилася. Сьогодні ввечері Мірабель має померти після випитого молока. У книзі її приспали, а потім проткнули її серце кинджалом, оскільки спроби отруїти не увінчалися успіхом. Ще б не так! У Мірабель уроджений імунітет до отрути. Але на жаль не до сонного зілля.
Що ж, не на ту напали! Якщо я справді опинилася в книзі, то я зроблю все можливе, щоб моя улюблена героїня вижила, а лиходії отримали по заслузі!