Спадкоємець з Молдаванки

Розділ 2. «Наука і життя» з прицілом у вічність, або Доброго дня, любий родичу!

На борту «Привозу» на нас уже чекали. І, судячи з того, як Семен Петрович нервово натирав рушником абсолютно суху каструлю на камбузі, а капітан Тарон тарабанив пальцями по столу в кают-компанії, настрій у решти екіпажу був приблизно як в одеської родини, що відправила зятя на Привоз по десяток яєць і за три години побачила його з порожнім відром і без штанів.

Щойно шлюз із тихим шипінням зачинився за нами, Степан, не встигнувши навіть розстебнути куртку, випалив усе єдиним духом — із тим похмурим виразом обличчя, з яким за старих часів доповідали про пожежу на хлібозаводі:
— Можете вітати нашого комерсанта, хлопці. Взяли товар на всі кишенькові гроші. Сто двадцять одну тисячу чотириста вісімдесят кредитів! Просто з плеча, не дивлячись!

Тарон упустив порожній кухоль, який, на щастя, був із небиткого полімеру й лише жалібно брязнув об палубу. Петрович застиг із рушником у руках і обережно, як до буйного, зазирнув мені в очі:
— Аркашо... синку... Ти хоч не програвся? Може, тебе там гіпнозом якимось обробили? Давай я картонку відкрию, подивимося, що за золотий зливок ми купили!

Я мовчки поклав пошарпану картонну коробку на середину столу, неквапом зняв піджак, акуратно повісив його на спинку стільця й виклав на стіл наш загадковий сімнадцятий лот.

Треба було бачити обличчя команди, коли важкий, матово виблискуючий кубик трохи більший за кулак ліг на клейонку між сільничкою та цукорницею.

Тишу в кают-компанії можна було різати і мастити на хліб.

— Це... жарт такий? — нарешті видавив капітан Тарон, нахиляючись майже впритул до предмета. — Аркадію, не лякай мене. Це ж... геометричне брязкальце! У нас на Новій Ніці такими головоломками дітей у початковій школі бавлять, щоб дрібну моторику розвивати! Тільки там вони пластмасові, по два кредити за пучок!

— У нас на Землі теж, — спокійно відповів я, сідаючи до столу. — У моєму дитинстві за цим «кубиком Рубіка» черги стояли довші, ніж за югославськими чоботами. А журнал «Наука і життя» зі схемою складання передавали з рук у руки за записом, як секретні креслення підводного човна!

Із динаміка під стелею долинув чемний, трохи збентежений кашель бортового  МК-4:
— Прошу вибачення за втручання, шановний Аркадію, але я щойно просканував об’єкт бортовими датчиками ближнього поля. Жодної електроніки, жодних силових контурів, навіть слідів мікросхем. Просто двадцять шість рухомих сегментів на центральній хрестовині. Сплав справді рідкісний, полімерно-металевий, але ринкова ціна такого шматка металобрухту — ну, від сили кредитів п’ятдесят. Я, звісно, лише старий поштовий комп’ютер, але... ви впевнені, що в картці аукціону не забули дописати до цього кубика крейсер на додачу?

— Ша, громадяни присяжні, не робіть мені нерви на рівному місці, — підняв я долоню, дивлячись на різнокольорові квадратики. — Ось скажіть мені: звідки в стародавніх руїнах зниклої мільйон років тому раси Джоре взялася точна копія іграшки, яку угорський архітектор придумав у нас на Землі в сімдесятих роках? Ви мені можете пояснити цей цимес?

Команда замовкла. Аргумент, треба визнати, був залізний.

— Може, збіг? — невпевнено припустив Петрович. — Мало що спаде на думку давнім розумникам... Кубик — фігура проста.
— А може, й не збіг, — тихо сказав я, беручи артефакт до рук. — У дев’яносто шостому році в Саратові я знав одного завідувача бази на прізвище Кругліков. Серйозна була людина, до смерті боялася ревізій і тримала чорну касу в старому німецькому сейфі з трьома ручками, що крутилися. Усі місцеві ведмежатники над тим сейфом дві ночі потіли — нічого не вийшло, хоч автогеном ріж. А потім виявилося, що Кругліков сам по п’яні забув код, але виставив на циферблаті дату народження своєї першої тещі — а це і був ключ! Так от, я зараз спробую виставити тут правильну дату... тобто скласти всі шість сторін у свій колір.

Пальці самі згадали те, що було вбите в голову в дванадцять років у піонертаборі під Одесою.

Треба сказати, крутився цей прадавній «кубик» зовсім не так, як радянський пластмасовий, який скрипів, заїдав і вимагав краплі машинного мастила під центральну кришку. Ні, сегменти ковзали напрочуд м’яко, важко й безшумно — немов ходили на невидимій магнітній подушці, але при цьому відчувався пружний, шляхетний опір металу.

Спершу я, злегка примружившись, склав верхній синій «хрест» — точно за заповітами старого журналу «Наука і життя». Руки спочатку трохи плуталися, усе-таки років двадцять не тримав таку штуку в руках, та вже за пів хвилини м’язова пам’ять прокинулася.

— Дивись-но, як спритно крутить, — заворожено пробурмотів Степан, присуваючись ближче. — Ану, Аркашо, давай! Невже й справді складеш?

Середній пояс став на місце майже миттєво. Залишилася остання, нижня грань — найпримхливіша, де один хибний рух ламає все, що складав із такими труднощами. Мої пальці сповільнилися. Капітан Тарон перестав дихати, Петрович завмер із роззявленим ротом, а синій вічок сканера над столом кліпнув, немов сам МК-4 припав до ілюмінатора.

Один рух, другий, поворот бічної грані, повернення...

Останній винно-червоний квадратик м’яко, з ледь чутним оксамитовим клацанням став у кут. Усі шість сторін кубика засяяли рівним, чистим кольором — глибоким синім, мідним, темно-зеленим, попелястим, винним і тьмяно-золотим.

— Готово! — видихнув я, усміхаючись і вже збираючись поставити кубик на стіл. — Ну що, панове скептики, хто мені тепер винен дві порції...

Договорити я не встиг.

Тієї ж миті, щойно всі грані збіглися, швами кубика пробігла тоненька, мов павутинка, блакитна іскра. Із центрального золотого квадратика, просто в мене під великим пальцем, вискочила найтонша, майже невидима оку голка — швидше, ніж я встиг кліпнути — і різко вколола мене в подушечку пальця!

— Ой! — сіпнувся я, упускаючи предмет на стіл. — От же зараза кусюча! Здається, у стародавніх Джоре з гостинністю було тугувато!

Степан миттєво підхопився, схопивши зі столу важкий металевий кухоль наче кийок, а Семен Петрович, вірний старій звичці, тут же кинувся до настінної аптечки по йод — забувши на секунду, що в космосі ранки загоюють зовсім іншими штуками.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше