неочікувані союзники

Нік відчинив двері та увійшов в кабінет неначе він і був господарем цього місця. Що змусило чоловіка, котрий сидів за столом, скривитись. Це був типовий кабінет дрібного чиновника: жалюзі на вікнах, обшивка стін з вже старого, полущеного дерева, кілька світильників, старий чорний диван та таке ж крісло. Разом з тим, сам господар кабінету сидів у гарному новому кріслі та за масивним столом. Чоловік був середніх років, високий, міцно збитий, поголений на лисо та з обличчям, що по формі було схоже на цеглину, таке ж прямокутне. Погляд карих, майже жовтих, очей більше нагадував погляд хижака. І судячи з усього, витівка Ніка йому не сподолбалась від слова зовсім.
  - Мені сказали, що Ви маєте до мене якусь дуже вигідну справу... - голос цього цеглоподібного був грубий та викликвав якусь неприязнь на рівні підсвідомості. Щоправда для Ніка це нічого не значило.
  - Так. В мене є пропозиція від котрої Ви не зможете відмовитись! - хлопець хитро посміхався та спостерігав за реакцією місцевого ділка. Він весь час вертів у руці невелику ємність з ТК та робив вигляд, що йому байдуже до всього на світі, що змусило цього голову таки продовжити розмову.
  - То я Вас уважно слухаю! – роздратування у голосі  зробило його ще неприємнішим для вух, але на Ніка це не справило жодного враження, знову.
  - Артас ер Аернотан. Звіть мене Артасом! А щодо моєї пропозиції... В мене є обладнання, щоб заряджати ТК. З цим я у межах міста стану багатшим навіть за цих корпоративних кровопивць. Але, як Ви розумієте, мені потрібна охорона, як для себе, так і для обладнання. Врешті окрім мене ніхто ним не зможе керувати. І помічники. Бажано жінки. За ними приємніше спостерігати... І їх можна використовувати не тільки для робіт, якщо Ви розумієте про що я?.. - Нік розумів, що небезпечно навіть казати подібне у такому місті, але разом з тим, якщо грати дурня...
  - І які Ваші докази? Чого я маю виділяти людей для подібного? Це звучить надто добре, щоб бути правдою! - невіряче заявив цеглоподібний.
  - Хочете доказів?! Добре. Я розмістив установку в одному з підвалів у місті. Виділіть мені людей та ємність з ТК і я Вам принесу повністю заряджену ємність за добу! -Нік почав роздумувати, як власне йому все це провернути. Але його перервали.
  - Навіть не цікаво. В мене достатньо ТК. А таких винахідників я виганяю по десятку на добу. Ти думаєш перший хто надумав розвести мене на відпрацьований ТК? - ділок під кінець фрази вже відверто кричав. – Друже, ви мене таки дістали... зроблю но я з тебе приклад!
  Він просто натис якусь кнопку під столом і за мить в кабінеті опинилась ціла купа його молодчиків та оточила Ніка, явно очікуючи наказів.
  - Киньте цього хмиря у «яму»! Може хоч він нас повеселить, бо остання наша гостя виявилась зовсім ніякою. Потім проведемо її покарання. - з дуже неприємною посмішкою промовив цей покидьок, що розлютило Ніка, але хлопець вирішив стримуватись, принаймні поки що… - Цей район міста - то моя імперія! Я  тут володію всім! Але разом з тим, я справедливий імператор! Пройдеш наше випробування і можеш бути вільним! Більше того, я дам тобі все, що забажаєш! Жінку, місце, та хоч будівлю! 
  Вся ця промова лунала поки Ніка вели у сусідню будівлю, де був побудований справжній лабіринт. Хлопець лише спостерігав за всім цим. Він розумів, що може припинити все це у будь який момент. Але якщо він хоче витягти Карен звідси, то має хоча б дістатись до неї перед тим, як починати бійню...
  - Отже у вас була гостя до мене? Заради цікавості... що за покарання ви їй приготували? - голос Ніка тремтів, втім всі навколо сприйняли це за страх.
  - Ну тобі це не загрожує. Врешті в нас немає подібних «любителів». - посмішка цеглоподібного була мерзенною, що змусило Ніка стиснути кулаки до болю. Він вже починав відчувати як пульсує у скроні кров. - Зараз ми мали б привести покарання у дію, але твоя поява все зіпсувала! - все з такою ж мерзенною посмішкою продовжив покидьок.

Хлопець лише знизав плечима, споглядаючи за всім цим, а той все не вгамовувався, продовжуючи розказувати, що тут і до чого, що справляло враження якогось вихваляння. 
  - Цей лабіринт - одна з моїх найкращих задумок! Кожна кімната, коридор - справжні витвори мистецтва! У ньому смерть за кожним рогом чекає! А будеш неуважним...  підкрадеться з-за спини! - ділок майже сміявся з усього цього, а тим часом, Ніка підвели до самого краю площадки, показуючи одну з кімнат згори. - Твоя попередниця провалилась. На іншому кінці вихід з будівлі та лабіринту. Вийдеш і перемога за тобою!
  Хтось штовхнув Ніка у ту саму яму, що вони щойно споглядали. Впав він на якусь купу ганчір’я, котру явно  спеціально для цього залишили. У наступну ж мить, поряд приземлився старий, вже іржавий, кинжал.
  - Мій тобі подарунок на останок! - сміючись прокричав покидьок. - А тепер давай! Потіш нас! Вперед! 
  Голос цього покидька лунав всюди і люди, що стояли на переходах над лабіринтом почали щось скандувати, немов вимагаючи видовищ… Втім Ніку на це вже було начхати. Оглянувши лезо «подарунка», він помітив купу сколів та тонку тріщину посеред широкого леза. Важко зітхнувши і перехопивши зручніше кинжал, він  пішов до виходу в коридор. Та одразу ж на виході, ледь не напоровся на пастку, що була встановлена там. Хлопець леь встиг відстрибнути, як перед його носом промайнула рішітка з кілками, що змусило його занервувати та зформувати пошукову Форму. Вистрибнувши у коридор, він побачив все божевілля, що тут коїлось... 
  У коридорі, з обох сторін, здавлося почався справжній хаос. Зліва бушувало полум’я, зправа ж все було залито водою. Втім Форма показувала, що по тій воді постійно проходив струм, що не було безпечним навіть для такого як Нік. З іншого ж боку…
  Нік повернув наліво та, розігнавшись, відстрибнув від стіни перед самим вогнеметом, після чого проломив одну зі стін, котра виявилась лише муляжем.
  - О який хитрий! Звідки тільки дізнався?! Втім це не важливо! Продовжуй бігти кролику! Може і втечеш від вовків! - сміх, під скандування цього натовпу, штовхав Ніка у прірву люті, проте, він все ще тримався на самому краю.