Підозри у таборі

*  *  *

  Ольда прийшла до тями серед уламків. її розбудили краплі дощу, що так і лились на неї. Оглядаючи все навколо, вона намагалась згадати що сталось напередодні… І її пам’ять послужливо підкинула спогади, як Артас почав протистояння з жінкою у червоному. І як їх Сили зіткнулись викликаючи неймовірний потік світла та тиск повітря…

  Її погляд зачепився за тіла, що були  розкидані навколо, немов хтось влаштував «королівську бійню»… І нарешті, вона помітила, як хтось тримає досить великий камінь, що нависав прямо над нею.

 - Прокинулась нарешті… Давай вилазь звідти! Я не можу утримувати його вічно. - знайомий голос мало не змусив її розплакатись, але вона слухняно вилізла з під загрозливо нависнувшим каменем та озирнулась. Все навколо було зруйноване і мало нагадувало арену, на котрій вона ще недавно була головним призом. За мить вона почула, як важке каміння нарешті впало. Дівчина кинулась до свого рятівника. Їй все ще не вірилось, що це саме він, але варто було блискавці розрізати темне грозове небо, як всі її сумніви пропали. Під маскою справді ховався Нік, але зараз він був виснажений і стояв на колінах біля тієї самої брили.

 - Нік? Як? Що? Ти поранений? З тобою все гаразд? Не мовчи! - Ольда була у шоці. Поява хлопця неначе витягла її з самого дна океану, де було холодно і темно. Її відчай, здавалося, був страшним сном…

 - Тихіше... Я в порядку… Просто втомився... - він важко дихав та, намагаючись підвестись, знову впав на коліна. Весь його одяг був брудний та частково розірваний, але Ольда стала на коліна та обійняла його. - Ти це чого?

 - Помовчи! Дратуєш. Так ризикувати маючи можливість знищити все за раз... Ти про що думав влаштовуючи подібне? Дурень! - дівчина лише міцніше притисла його до себе…

  Нік намагався збагнути переміни, що щойно сталися у відношені Ольди до нього. Врешті вона ледь виносила його присутність. Завершити роздуми йому завадив шум каміння, що розсипаються. За секунди він повторився та з під уламків виповзла «бліда» Каріна. Хоч рани на ній і загоювались, але було зрозуміло, що її стан був не кращим за стан Ніка.

 - От жеж, покидьок! Таки вижив! Що ще потрібно аби тебе знищити?! Проклятий Направляючий! Мені довелось звалити на тебе всю довбану арену, а ти ще й цю вухасту витяг! Довбаний монстр… Але це нічого не змінює! Скоро по цей Альдер прийдуть! І тоді і ти, і всі люди у ньому, і всі хто поряд, станете лише тим, чим ви і маєте бути - нашим кормом! Худобою, для нашого харчування! -«бліда» люто кричала на Ніка намагаючись підвестись, але було зрозуміло, що сил їй явно бракує. Проте їй це вдалось за кілька спроб. І вона, хитаючись, наближалась до двох виживших у тому хаосі Сил. - я тебе знищу! Нарешті ми завоюємо цей світ! Займемо місце, що нам належить за правом!!!

 - Хіба? Як мінімум на одному континенті є десятки тисяч мені подібних. - Нік відсторонився від Ольди і почав підводитись опираючись на валуна. - А з тими, хто стоїть у голові, не зможуть справитись і сотня таких як ти! Хочете почати війну на винищення?!

   Нік нарешиті підвівся та дістав з піхв меча. Керувати Потоком у такому стані було майже неможливо. Нік спрямовував свої кроки до «блідої», але враховуючи, що вся підлога була засипана уламками і вже розм’якшим від дощу брудом, це давалося не легко, тим більше у такому стані.

 - Хм... Здолаємо і їх! – «бліда» знову створила кривавого меча та  засміялась.

  Хлопець вже приготувався до обміну. Врешті, у такому стані єдиний спосіб перемогти - це підставитись під удар. Каріна все більше розпалювалась, а її сміх ставав все божевальнішим. Втім це продовжувалось недовго. У якийсь момент вона зупинилась і почала немов задихатись, а потім, виплюнувши згусток крові, вона розлетілась тліючим попелом, немов хтось штовхнув вугілля у багатті... А за нею Нік помітив вже знайомий холодний погляд синтохума.

- Вам варто було взяти мене з собою пане! - холодний беземоційний голос Ельзи викликав ледь не ностальгію. Від чого Нік мало не розсміявся. - З цього дня, я не залишу Вас ні на мить! Мені довелось три доби Вас розшукувати. Це неприйнятно! Ваш стан є прямим наслідком зневаги на власну безпеку! - І я також радий тебе бачити Ельзо. - Нік лише посміхався на всі заяви свого синтохума.

- Ти ким себе уявив?! Відзвітував що знайшов Ольду та зник!!! Якого дідька? А якби ти не впорався? Бойові, вдідька, синтохуми! Тобі жити набридло? - Робен розпалювався все більше. Нік розумів, що трохи перегнув із таємничистю, але таке поводження більше нагадувало якогось батька з гіперопікою… - Ти розумієш у якому були всі стані? Ти заявив, що знайшов Ольду і все, жодного слова. Що ми мали подумати?! Сказати, що їхнє повернення у табір клану було тріумфальним - нічого не сказати. Ольда весь час підтримувала Ніка від падіння, неначе він сам не міг йти. А варто було йому натякнути, що може і сам дійти, Ольда лише нерозуміючи втупилась у нього та заявила: «ти ще не відновився! А будеш сперечатись попрошу Ельзу прив’язати тебе до носилок і потягнемо так!» Нік згадував все це ледь не з соромом, врешті Ельза тоді не бажала слухати жодних заперечень, а влаштовувати поєдинок із нею через такі дрібниці він не бажав. Варто було їм дістатись табору, як вартові, що їх помітили, підняли справжній гвалт. До пошуків вже відправились всі хто міг, але й тих небагатьох хто залишився, вистачило аби оточити трійцю та почати мало не стрибати від захвату. Не вистачало лише пелюстків, щоб Нік відчув себе генералом, котрий повернувся з перемогою після походу на загарбників… Втім те, що почалось після цього... Робен був розлючений і кричав ось уже пів години. Час від часу повторюючись немов ходив колами. - Досить! Те місце було нашпиговане зацікавленими багатіями. Якби ми туди вломились і врятували Ольду силою, то Клан був би знищений! Ви надто слабкі для спротиву таким людям! А час гаяти я також не міг. Я діяв найефективніше! Чи я мав би викрасти її як злодій?! Тоді повертаємось до першого варіанту - знайдуть і порвуть! Взагалі, наш контракт скінчився ще чотири дні тому! - Нік був втомлений, роздратований постійною присутністю Ельзи, котра взяла на себе роль охоронця, особистого лікаря і няньки. Варто було йому кудись піти, як синтохум опинялась поряд. Вона ігнорувала всі накази, що були спрямовані залишити його одного.