10. Артур. Візит до сусідів

Дорога до Хеталії на диво пройшла спокійно, хоч і була неблизькою. Я хотів якомога швидше залагодити всі нюанси з сусідами і повернутись до Марії. Дивно, але поруч з нею я почувався якось інакше. Вона дуже подобалась мені. 

Ця зустріч була домовлена заздалегідь, але коли я  приїхав, мене зустрів не правитель, а його син, Генріх. Він був десь мого віку, але раніше ми з ним не спілкувались близько, всі питання я вирішував напряму з його батьком.

— Вітаю, Артуре, — сказав Генріх, потискаючи мені руку. — На жаль, мій батько не зміг  прибути раніше, термінові справи в іншому регіоні, він повернеться післязавтра, а поки що він велів мені влаштувати вам теплий прийом. 

— Дякую, — я усміхнувся. Охорона завжди була зі мною, хоч ми і були в дружній країні. 

Генріх провів мене спочатку до гостьових покоїв, щоб я трохи відпочив, але я попередив його, що не збираюсь довго відмокати в ваннах чи щось подібне. 

Генріх провів мені міні-екскурсію столицею, хоч я тут і був, але він запевнив мене, що батько показував мені точно не ті місця, які дійсно варті уваги. 

І реально, так і виявилось…

Хеталія була країною більш вільних поглядів. І тому коли він привів мене в таверну, схожу за описами на бари минулого, я був вражений. 

Ми пили алкоголь, я відчував себе доволі розслаблено, зважаючи на те, що ми одягнулися дуже просто, щоб ніхто не запідозрив у нас представників знаті.

Та і Генріх трохи розслабився, бо до того все ж дещо метушився, коли все це мені показував.

— Чесно кажучи, не очікував, що ми так весело проведемо час, — зізнався я, коли ми сиділи біля бару, аж раптом Генріх схопив за руку якогось чоловіка, який проходив повз мене. 

Через незвичний алкоголь моя реакція була трохи заторможена, тож я взагалі не встиг зорієнтуватись, коли Генріх буквально завалив мужика:

— Охороно! Тут чоловік з ножем! — сказав він.

І тут же всі обернулись на нас, я одразу натягнув комір вище, а капелюх нижче, щоб моє обличчя не було видно повністю. 

Охоронці зʼявились миттєво, вони явно впізнали спадкоємця країни. Почали метушитись, але Генрі швидко вивів мене звідти. 

— Пробач за це, таке інколи трапляється в барах. Він міг хотіти тебе пограбувати. Або пригрозити ножем, щоб ти віддав йому гроші.

— Ти швидко зреагував. Боюсь подумати, що було б, коли він роздивився б моє обличчя… Міг би бути міжнародний скандал. 

— Ну, ти мій гість, а до того ж майже родич, — усміхнувся він. — Я все ж не втрачаю надію, що ми з твоєю сестрою познайомимось ближче і у нас все складеться. 

— Але це могло бути небезпечно. Стоп, точно, це ж ти… Гелена з тобою мала заручитись, — пригадав я. 

— Я готовий почекати, поки її здоров’я поправиться. — усміхнувся він. — Батько, мабуть, буде невдоволений, але куди він подінеться…

— Але чому Гелена? Ну, вона, скажімо так, дуже вільних поглядів, може, є сенс пошукати іншу дівчину? — я подумав, що було б непогано спрямувати його в якесь таке річище.

 — Чотири роки тому тому ми були з батьком у вас в гостях,  якраз був день народження Гелени, їй виповнилося шістнадцять. Тоді твоя сестра дуже мені сподобалась, я запросив її на танець, ми трохи поговорили… Я ще не бачив такої розумної дівчини, як вона. І дуже вродливої. Коли батько сказав мені шукати наречену, я зрозумів, що Гелена буде ідеальною королевою. Чесно кажучи, мене ніколи не приваблювали дурненькі дівчата, які тільки й говорять. що про модні сукні і виховання дітей…

— Ну, моя сестра — міцний горішок, — сказав я замислено. — Добитись її прихильності може бути доволі складно. 

 — От чому я радий, що з візитом приїхав до нас саме ти, — він усміхнувся. — Я хотів тебе розпитати про Гелену, про її інтереси, що вона любить… Щоб потім, коли ми познайомимося ближче, я справив на неї гарне враження…  О, може мені поїхати разом з тобою до вашої країни, наче теж з візитом?  Я можу навіть не афішувати свій титул, приїду як твій друг, познайомлюсь з нею в неофіційній обстановці… Мене там у вашому замку навряд чи хтось упізнає…