1. Марія. "Я твій господар"

Коли я почула від сусідки, що в королівський замок шукають служниць, то вирішила, що це шанс для мене. Я хотіла вирватися з-під опіки матері, яка з кожним днем ставала все сильнішою. Мама наполягала, що я маю піти в монастир, вона була дуже віруючою, і я дивувалася, як вона сама мене народила, а не стала черницею в монастирі. Хоча, підозрюю, що вона трохи схибилася на релігії вже після мого народження…

Я спершу думала піти таємно від неї, але все ж мені стало її шкода, я подумала, що мама буде дуже хвилюватися, подумає, що зі мною сталася якась біда. Тому того вечора, коли ми обоє сиділи за столом, дочекавшись поки мама прочитає молитву, я почала розмову:

 — Мамо, я маю тобі дещо сказати…

— Ти нарешті готова? — її обличчя осяяла усмішка. — Я знала, що ти в мене хороша дівчинка! Підемо до пастора сьогодні ж! Твій вік якраз ідеальний!

 — Я хочу піти працювати в замок, — я говорила швидко, щоб вона не встигла мене перебити. — Адель казала, що там гарно платять, я буду складати гроші, і ми виберемося з бідності… І там якраз шукають роботящих дівчат…

— Ні! — одразу заявила мати. — Нізащо! Там всі ці аристократи, вони — найбільші грішники на землі! Я не дозволю! 

Я здогадувалася, що її реакція буде саме такою. Але в мене була одна думка, як її переконати, щоб вона все ж мене відпустила. 

 — Пастор каже, що ми маємо навертати грішників на праведний путь, — сказала я. — Я відчуваю, що це моя місія. Буду допомагати людям… В монастирі від мене буде менше користі…

— Не смій казати, що в монастирі мало що можна зробити… Черниці — найсвятіше, після пастора і діви Марії. Пастор тобі особисто щось сказав? Щодо замку? — додала вона зацікавлено. 

 — Так, — я подумки попросила вибачення у Діви Марії за цю брехню. — Пастор казав, що я вмію добре переконувати людей, знаю, як знайти підхід до кожного… Тож кому як не мені йти працювати в замок?  Не хвилюйся, мамо, зі мною все буде добре, я буду завжди дотримуватися твоїх настанов…

— Не говори з чоловіками. Не дивись на них, не зустрічайся з ними навіть поглядом, — вона зазирнула мені в очі. — Памʼятай, це головне, найголовніше правило. 

 — Так, мамо, — смиренно відповіла я.  — Я все добре пам’ятаю…

***

Наступного ранку я зібрала найнеобхідніші речі і вирушила до замку. Літня жінка, яка назвалася Агатою, і була старшою над усіма служницями, задала мені кілька запитань про мою родину, здоров’я і тому подібне, і потім сказала:

 — Ми візьмемо тебе на випробувальний термін. Подивимося, як ти будеш працювати, якщо старатимешся — отримаєш постійне місце, а потім, можливо, і підвищення. Бачу, ти не дурна, тож цілком можеш стати згодом і камеристкою Її Величності. 

 — Так, я буду дуже старатися, дякую вам! — я присіла в реверансі.  — Які будуть мої обов’язки? Я можу почати прямо зараз! 

— В основному прибирання. Перший місяць ти будеш тільки прибирати і не наближатись до королівської родини. У кожного члена родини є суворий графік, ми всі його знаємо і уникаємо тих кімнат, де будуть знаходитись члени родини. Ти вмієш орієнтуватись по годиннику, читати? Графік накреслений в кімнаті для служниць. 

 — Так, я навчалася в школі при храмі і вмію читати і писати, — кивнула я. — Годинник теж знаю. Буду мати на увазі, що потрібно уникати членів королівської родини…

***

Перші дні все йшло добре, я старанно працювала, познайомилася з іншими служницями, і вони поділилися зі мною різними хитрощами своєї роботи. Я мала намір заробити достатньо грошей, щоб відкрити якусь свою справу, можливо невелику кравецьку майстерню чи крамницю. Мені хотілося бути самостійною і не залежати від матері. Звісно, з нею я своїми планами поки що не ділилася, бо знала, що вона б не схвалила їх. Мама все ще не втрачала надії запроторити мене в монастир. 

Але в замку мені подобалося значно більше, я спробувала тут смачні страви, слуги доїдали те, що залишилося від господарів, а поскільки готували їжі чимало, то ми не були голодні. А ще мені видали красиву сукню темно-синього кольору з фартушком і капелюшком. Такі носили всі служниці. 

Все було добре до того моменту, поки на восьмий день мого перебування в замку я не зайшла до покоїв королівського сина лорда Річарда, щоб прибрати там. Перед цим перевірила за графіком, коли його не буде в покоях, щоб, як і говорила мені Агата, випадково не зустрітися з ним. 

Але коли я мила підлогу, раптом почула, що двері відчиняються, і на порозі з’явився господар кімнати. Він поглянув на мене згори вниз.

— Встань, — скомандував, не відводячи погляду. 

Я підвелася на ноги і, опустивши очі, сказала:

 — Вибачте, мілорде, я невчасно.. Зараз я піду…

Він підійшов ближче і торкнувся пальцями мого підборіддя, піднімаючи його так, щоб наші обличчя опинились дуже близько.

— А що під шапочкою… — іншою рукою він стягнув з мене капелюшок і побачив моє руде волосся. — Відьма, значить, люблю відьом, — він подався вперед, щоб поцілувати мене. 

Я відсахнулася від нього, але він схопив мене за плечі і втримав на місці. 

— Відпустіть мене, будь ласка, — прошепотіла я. — Я можу втратити роботу, якщо хтось дізнається, що я розмовляла з вами…