Розділ 5_1

- Ти уявляєш, у що я влипла? - жаліюсь сестрі. Ми сидимо на кухні у неї вдома і п'ємо чай. - Ярослав жорстка людина і він завжди йде до кінця, якщо щось задумав. От що мені робити?

Після зустрічі з Ярославом мені не хотілось ніякого побачення, тому я все скасувала, забрала дітей зі школи і поїхала до Насті. Якщо чесно, навіть додому повертатись трохи страшно. Здається, що Ярослав вже знає, де я живу, і слідкує за моїм будинком.

Хоча, все може бути.

- Так, ситуація складна, - задумано промовляє Настя. - І чому це я дізнаюсь лише зараз, що батьком моїх племінників є мер міста? Ти трішки забула про це сказати?

- Ох, ти зараз не про те думаєш, - мотаю головою. - Не сказала, бо не було потреби. Він ще тоді не був мером міста. Краще скажи, як мені спекатись цього негідника? Як вберегти від нього хлопців?

- Не знаю, - відповідає чесно. - Він має велику владу. І якщо діти справді його, він запросто це доведе. А от як хлопці далі житимуть, залежить від вас обох. Ви маєте якось домовитись.

Домовлятись. З ким? З тим самовпевненим бовдуром? Він крім свого носа нічого не бачить.

- З цією людиною неможливо домовитись, - дратуюсь. Сестра має бути на моєму боці, а не вмикати логіку. - Ти не чула, що він казав. Він погрожував забрати хлопців силоміць.

- Думаю, він просто тебе лякає. Йому не вигідно робити такий скандал. Ти сама кажеш, що він помішаний на своїй кар'єрі. Хлопці нізащо не захочуть з ним жити. А силоміць він не наважиться їх тримати.

- Ти його погано знаєш, - стискаю чашку в руках так сильно, що здається вона зараз лусне. - Він ніколи не кидає слова на вітер. І він сказав саме те, що збирається зробити. Я безсила проти такої машини, як Ярослав Стрілецький — найулюбленіший мер у всесвіті.

В моєму голосі повно сарказму і трішечки відчаю. Знаю, що в мене не найкращі позиції.

- То може підключити Вадима? - пропонує сестра.

- І чим він мені допоможе?

- Приставить охорону до хлопців, наприклад.

- А що я скажу дітям? Що їх оберігають від рідного батька?

- Аліно, опускати руки не вихід.

- Я не збираюсь грати у його ігри, - кажу сердито.

Не дочекається. Не підкорить мене.

- Я б все ж таки радила знайти з ним спільну мову, - каже обережно, дивлячись на мене скоса. - Ти сама кажеш, що він не проста людина. Але ти його знаєш і зможеш знайти до нього підхід. Це збереже твої нерви і менше буде стресу для дітей.

Можливо вона має рацію, але я уявлення не маю, як це зробити. Від дбайливого і ніжного чоловіка, з яким я познайомилась, здається, не залишилось і сліду. Кар'єра повністю його поглинула, позбавила усіх людських почуттів. Він наче той робот, переступить через усе, прямуючи до цілі. Сьогодні я бачила холод в його очах і злість.

- Щось підозріло тихо у тому боці квартири, - кажу напружено і киваю у коридор.

Сестра лише киває у відповідь. Вона знає, що мої хлопці просто так не сидять на місці. А якщо ще зійдуться з її дівчатами, починається буря.

- Треба перевірити, що вони там роблять, - хмурить брови Настя.

- Ходімо, - підскакую з місця, залишивши недопитий чай.

З голови в мить вилітають думки про колишнього і тепер лише хвилююсь, щоб малі чогось не натворили.

Заходимо до кімнати дівчат без стуку і бачимо таку картину:

Дарина сидить на ліжку з Денисом, а Аріна з Максимом. Дівчата схилились над хлопцями і щось завзято малюють на їхніх обличчях.

- І що ви це робите? - вимогливо запитує Настя, схрестивши руки на грудях.

Дві пари ясних очей зиркають на неї.

- Вони самі попросили, - виправдовується Аріна. - І ми вирішили на них потренуватись.

- Ти ж нам забороняєш фарбуватись, - виказує претензію Дарина.

- Звичайно забороняю, - фиркає Настя. - Ви ще замалі для такого. Підростіть спочатку.

- Нам вже десять минуло, - Дарина хмуриться.

- Це ще не показник, - відповідає і дивиться на мене. - Чим старші вони стають, тим більше з ними проблем.

- Боюсь уявити, що мене чекає через років п'ять, - хмикаю.

Підходжу до дітей і оглядаю обличчя моїх хлопців. Розфарбовані тінями і тональним кремом, губи червоніють від помади. Вони посміхаються і дивляться на мене невинними оченятами.

- Невже вам справді цього хотілось? - цікавлюсь. - Ви ж схожі на дівчат.

- Ми просто хотіли перевірити як це, - знизує плечима Денис.

- І як відчуття? - підношу брови.

- Незручно, - кривиться Максим і витирає з губ помаду, від чого тепер його долоня червона. - Воно заважає. Фе.

- Ну якщо ви вже награлись, тоді ходімо до ванної кімнати, будемо все це змивати, - кажу спокійно. Знаю, що немає сенсу їх сварити. Таке відчуття, що коли я їм щось толкую, вони мене не розуміють. Наче іншою мовою кажу.