Розділ 3

Ярослав.

Я помітив її відразу, як тільки вона зайшла у кафе. Майже не змінилась, така ж красива і струнка. Тільки ось діти, яких вона тримала за руки, це щось новеньке. Скільки ж років ми не бачились, що Аліна встигла стати матір'ю таких дорослих хлопців? А може це не її? Може вона просто з ними гуляє?

Довго гадав, спостерігаючи за ними із закритої кабінки. Не міг відвести очей. А коли вона відпустила хлопців гратись, думав навіть підійти до них і все по тихому розпитати.

Та після розмови з нею, стає все ясно. Все ж таки це її діти, а ще вона не хоче мене бачити. Очікувано. Стільки років пройшло, а вона досі ображена, що я прийняв те рішення і вона погодилась.

Розумію, що зараз Аліна щаслива. Це коли ж вона вискочила заміж, що встигла виростити таких дітей. Скільки їм? П'ять? Не менше. А коли ми з нею розійшлись? Шість? Сім років тому?

І нащо я взагалі про це зараз думаю? Сам не знаю.

Повертаюсь у залу і вже збираюсь йти до кабінки, де мене чекає мій замісник і власник кафе. Взагалі то власник я, але поки займаю посаду мера, він, так би мовити, мене заміщає. Та зупиняюсь, побачивши офіціантку біля столика, за котрим сиділа Аліна з хлопцями. Підходжу до неї.

- Сподіваюсь твої клієнти скористались знижкою у п’ятдесят відсотків, - сам не знаю, нащо це мене цікавить. Але щось не дає мені спокою. Якийсь сумнів щодо дітей.

- Ні, хлопці гордо сказали, що їм вже шість, тому мама заплатила за повною вартістю, - відповідає офіціантка, збираючи посуд на тацю.

- Справді? - промовляю задумано, потираючи підборіддя. Треба дещо перевірити, інакше не заспокоюсь. - З оцих склянок пили хлопці?

- Так, - дивиться розгублено.

- Я їх заберу.

- Нащо вони вам?

- Треба, - підморгую. - Сподобався посуд.

Зі склянками у руці заходжу у кабінку, де йде активна дискусія про роботу. Навіть на відпочинку не можуть розслабитись. Хоча, що тут дивуватись, я теж такий.

- Ярославе, куди це ти бігав? - цікавиться Тарас, власник кафе і добрий мій знайомий. - Невже тебе зацікавила одна з мамусь?

- Не говори дурниць, ти ж знаєш, мене не цікавлять жінки з дітьми. Це зайві проблеми, - відрізую різко, сильніше стискаючи склянки у руці. Сподіваюсь мене це омине. Але нащо тоді перевіряю? Бо звик все контролювати і сюрпризи мені потім не потрібні. - Краще принеси мені якийсь пакет, щоб я ось це поставив.

- Нащо тобі склянки з кафе? - дивується.

- Не твоє діло. Просто зроби як я кажу. Стасе, ми їдемо, - кажу до замісника, коли Тарас слухняно виходить з кабінки. - Маю термінові справи.

- У нас наче на сьогодні нічого не заплановано, - хмуриться Стас. Він вже трішки випив і розслабився. І явно не хоче зайвий раз рухатись.

- Непередбачувані обставини, - киваю на склянки. - Треба дещо перевірити.

- Може скажеш, що ти робитимеш з цим посудом, чи для мене це теж секрет? - підносить брови.

- Дорогою розповім.

Ми швидко збираємось і покидаємо кафе. Кажу водію їхати у найближчий медичний центр. Треба здати зразки, позбавитись сумнівів. Я не можу залишити без контролю будь-яку деталь. А ці два хлопчики можуть зробити багато проблем, якщо виявиться що сім років тому їхня мати не зробила того, що обіцяла. Якщо вони виявляться моїми, не знаю, що буду робити, але просто так я це не залишу.

- То ти думаєш, що ті діти можуть бути твоїми? - перепитує Стас після того, як я коротко йому пояснив ситуацію. Я і мій замісник одне ціле, ми команда і між нами немає секретів.

- Підозрюю, - відрізую коротко, розглядаючи крізь вікно міську вулицю. Все це зараз належить мені. Я контролюю усе місто, окрім власних сперматозоїдів, котрі зробили мені сюрприз сім років тому. І неприємне тягуче відчуття, що Аліна тоді мене обманула, не дає спокою.

- І що ти робитимеш, якщо твої підозри підтвердяться? - голос Стаса перебиває мої глибокі роздуми.

- Я сподіваюсь, що я помиляюсь, але краще перевірити, - зиркаю на нього.

Замісник хмикає і качає головою, показуючи весь ідіотизм цієї ситуації.

- То може краще не ворушити осине гніздо? - пропонує. - Ця жінка ростить дітей і нічого в тебе не вимагає. Що тобі дасть, якщо ти зараз дізнаєшся правду? Батьківські почуття в мить у тобі не прокинуться, а от ризики для кар'єри будеш мати. Бо якщо вони твої, інформацію можуть злити і СМІ роздують з цього величезну проблему. “Наш улюблений мер покинув власних дітей”, - промовляє наче цитату і змахує рукою. - Жили якось без тебе, нехай собі живуть далі.

- Це поки що вона мовчить, - висловлюю свої побоювання. - А якщо через рік, два, сама прийде, заявить про батьківство? Сама розповість репортерам, як я відмовився від дітей? Її версія буде цікавішою любителям скандалів і точно користі мені з цього не буде. А так я буду підстрахований. Матиму вже план як діяти.

- Розумно, - киває Стас, чухаючи носа. Коли він так робить, я вже знаю, що в його голові зароджується офігенна ідея. Саме за креативність я взяв його помічником, а ще він дуже надійний. Єдина людина, котрій я довіряю. - Ти підготуєшся, не даси цій жінці зіпсувати тобі кар'єру. Скандалів тобі не треба, через рік вибори. А от якщо ти станеш щасливим татусем, який нарешті знайшов своїх дітей через роки. Це буде тобі на користь. Твої рейтинги злетять, люди люблять сімейних.

- Пропонуєш мені одружитись? - кривлюсь лише від однієї думки, що зі мною буде хтось жити. - Створити сім'ю?

Для мене одруження, це рівноцінно смерті. Колись давно поклявся собі, що не залізу у цю кабалу. Вистачило мені нескінченних скандалів батьків. Наївся сімейного життя. Самому краще і ніхто не відволікає від роботи, не створює проблеми, нічого в тебе не вимагає.

- Не обов'язково одружуватись, хоч і цей варіант досить непоганий. Але, - відразу виправляється, зловивши на собі мій незадоволений погляд. - Ти можеш просто встановити батьківство і забрати дітей.

- Це буде трохи жорстко. Та й бавитись з дітьми я не маю часу.