Вступ

Після того як усі домовленості було остаточно досягнуто, я вирішив закріпити їх офіційним папером — спільним договором між орками, гномами, ельфами, а також оракулом і самими духами. Цей історичний документ отримав символічну назву «СОЮЗ ЧОТИРЬОХ» — на честь трьох рівноправних рас та вищої духовної сили, що об'єднали свої долі заради спільного майбутнього.

Записати текст угоди я довірив Живій Воді: це стало її першим великим випробуванням і водночас живим доказом того, як життєво необхідна писемність, здатна передавати зміст чітко й без викривлень, які неминуче виникають при звичайному усному переказі з покоління в покоління.

Укладений договір проголошував головні непорушні правила: повну заборону будь-яких міжрасових конфліктів і кривавих війн, обов'язкову взаємодопомогу в часи майбутніх смут і лихоліть, а також спільне ухвалення стратегічних рішень щодо безпеки та виживання усього регіону.

Це була угода, яка перетинала звичні межі і змушувала древніх мешканців дивитися один на одного не як на здобич, а як на сусідів по одній землі.

Церемонія підписання була урочистою і мовчазною. Від могутніх кланів орків свій слід червоною печаткою крові залишив шаман Білий Вітер; від працьовитих і непоступливих гномів підпис поставив сам король Ганул; від витонченого лісового народу підписалася велична цариця Катарі; ну і свій автограф залишив я — як посередник між волею духів і цим смертним світом.

Звісно, я чудово розумів усю сувору правду життя: жодна чорнильна чи кров'яна печатка на пергаменті ще не здатна навіки викорінити саму суть  природи із заздрістю та амбіціями.

Вічного миру цим договором не здобути. Проте на одне-два покоління ми гарантували регіону стабільність, міцну торгівлю і час, аби виростити нове, вільне від упереджень покоління. І якщо ми змогли виграти цей час — значить, усе задумане було недарма.