Глава 1

Совина ніч

Глава 1

Звуки паніки. Гучна поліцейська сирена. Розмови лікарів, які в метушні бігають довкола, намагаючись привести до тями людей, що лежать на дорозі.

Через мить події переносяться в місце, схоже на лікарню.

— Ми не можемо покинути його, це наш син!

— Як наш син міг скоїти таке звірство?! Три людини без свідомості лежать у палаті, і в кожного зламана нога або рука... Причому в одного — відкритий перелом!

— Він був не в собі під час цього! Ніби це був взагалі не він... Нам доведеться провести аналіз його ментального здоров'я.

— Адам! Адам! Адам Сміт, прокидайся!

Хлопець повільно розплющує очі й бачить перед собою вчительку та однокласників, які дивляться на нього з великим подивом.

— Що... Це був сон? Я заснув у класі?

— Адаме, у тебе все добре? Раніше такого не траплялося.

— Так, усе добре, місіс Джейн, не хвилюйтеся. Я, чесно, сам не знаю, як так вийшло.

— Нічого страшного. Добре, що тебе вдалося розбудити, бо до нас якраз має зайти новенька.

Учителька підійшла до дверей і відчинила їх. До кабінету зайшла дівчина-українка з азійськими рисами обличчя, довгим темним волоссям, блакитними очима й зростом близько 170 см. На її обличчі сяяла мила та щира посмішка. Вона заговорила красивим, упевненим голосом:

— Усім привіт! Мене звати Домініка, рада з вами познайомитися.

— Раді вітати тебе в нашій сім'ї, Домініко. Сідай, де вільно. Ось, наприклад, біля нашого Адама.

Вона сіла поруч із хлопцем. У якого було темне волосся та впевнені риси обличчя, але найбільше увагу дівчини привернули очі: праве — зелене, а ліве — блакитне.

— Тебе ж Адам звати? — тихо запитала вона.

— Так. А тебе — Домініка?

— Правильно. Будемо знайомі.

Задзвенів дзвінок. Місіс Джейн оголосила:

— Діти, йдіть на перерву. І будьте ввічливими з новенькою!

Після уроків хлопець усе ніяк не міг викинути з голови свій сон, який навіював далеко не найкращі спогади. Ці думки супроводжували його всю дорогу додому.

Коли Адам доїхав, він зліз із велосипеда й подивився ліворуч. Біля сусіднього будинку стояла вантажівка з коробками, які жваво носили вантажники.

«Невже в Меггені з'явилися нові жителі? Та ще й мої сусіди... Що ж, пізніше познайомлюся з ними, а зараз у мене справи».

Завівши велосипед до гаража, він зайшов до будинку:

— Я вдома, мамо, тату!

— Чудово, синку! Через годину приходь на кухню, я приготувала твою улюблену грибну запіканку.

— Мам, ти найкраща!

Адам зайшов до своєї кімнати, перевдягнувся й підготував робочий стіл до навчання.

— Фенікс, мій дорогенький, як я за тобою скучив... — сказав він, ніжно гладячи свого улюбленця — чорну сову. — Що ж, які в мене плани на день? Тренування, навчання, а коли стемніє — підемо з тобою, мій любий пернатику, до Люцерну почитати.

Адам налив склянку води, дістав таблетку й випив її.

Після вечері він зробив домашнє завдання та потренувався (сьогодні за програмою було відпрацювання віджимань у стійці на руках і все, що пов'язане з балансом). Трохи відпочивши й проспавши кілька годин, Адам прокинувся, нагодував Фенікса й, узявши книжку, вирушив до озера.

Прийшовши до води, він зручно вмостився під деревом. Через годину читання хлопця відволік якийсь шум. Озираючись, він помітив біля самої води дівочий силует... із білою совою на плечі.