SOS-1. Де двоє їдять, там і третій наїсться

Через безсоння Шльоцик почувався втомленим. Зазвичай коти на подібний стан не страждають, але у його випадку, згідно діагнозу, встановленого сорокою, все виглядало закономірним.

«Чому?» ‒ запитаєте. З цього приводу білобока провела доволі глибоке дослідження:

‒ Пригадай, яке відео переглядав учора, сидячи перед телеекраном? Мабуть, знову «Наш буремний світ» про землетруси та руйнування?

Шльоцик понуро кивнув.

‒ Чи не я тобі торочила: «Перейди на текстові новини, дай можливість мозкові відпочити від важкої інформації!». От і маєш тривалу емоційну обробку травматичного досвіду.

Кіт зітхнув, але не встиг промовити ані словечка у свій захист, як сорока заходилася практикувати на ньому техніку свідомого зняття тривожності. Птаха силоміць уклала кота на лопатки і наказала уявити послідовне розслаблення кожного м'яза з верхівки до п'ят.

Оскільки Шльоцику довелося лежати лапами вгору, то поняття верхівки і п'ят у цій незвичній позі співпали. Як мислити у такому випадку, інструкції не було надано. Через це кіт покірно витримав процедуру незвичної медитації і тихенько радів, що його перната психотерапевтка не придумала накласти йому на морду якусь цілющу маску.

‒ Тепер прогуляйся, подихай свіжим повітрям і будеш, мов коала, спати від вісімнадцяти до двадцяти двох годин на добу, ‒ запевнила сорока. ‒ До Леоніда не заходь. Йому зайці, мабуть, горох на сніданок передали.

Білобока зиркнула у бік вольєру, у якому сьогодні не цвірінькали горобці, і подалася у справах. Шльоцик поволі помандрував до Ворскли релаксувати.

Він повільно перебирав лапами по різнотрав'ю. Ось сусак розкидав зонтики із рожевих квітів, там щавель розіклав лапате листя. Далі причаїлася, готова викинути догори волоть із дрібненьких білих квіточок, частуха подорожникова

На березі, порослому лепешняком, панували спокій і тиша.

Шльоцик побрів понад суцільною смугою рогозу до старезної верби, яка завжди гостинно надавала йому своє затишне дупло для оздоровлення та відпочинку. Задля цілющого ефекту сеансу аромотерапії там зберігалися заздалегідь висушені квіти жасмину та гілочки чебрецю.

Кіт уже зібрався проникнути у порожнину дерева, як раптом зауважив, що там уже хтось є. І цей ХТОСЬ зухвало витріщав на нього свої очиська!

‒ Ти хто? Що ти в моєму дуплі робиш?

ХТОСЬ, не промовивши ані словечка у відповідь, потовкся у глибині дуплини і розвернувся до кота спиною!

Такого нехтування у ставленні до своєї персони Шльоцик не міг витримати. Він потикав в отвір лапою, але ХТОСЬ ніяк не відреагував на той штурханець..

Сова? Ні! Нічна птаха мала б темно-коричневі очі. А та, що полює на світанку або у сутінках ‒ помаранчеві. Сова ж, яка веде денний спосіб життя, блимала б жовтими вогниками. А у цієї непроханої гості чи гостя фари мали зовсім інше забарвлення!

‒ Ти спиш чи вдаєш із себе сонного? ‒ загудів у порожнину Шльоцик.

‒ Сплю, ‒ відповів зайда.

Шльоцик ще поштурхав лапою того, хто наважився залізти до його сховку:

‒ А тепер спиш?

‒ І тепер сплю…

‒ А чому ж тоді розмовляєш? ‒ не відставав Шльоцик.

‒ Я не лізу до тебе із запитаннями, а ти не лізь до мене. Згода?

‒ Згода. Але все ж таки, хто ти і що в моєму дуплі робиш? ‒ не вгавав чотирилапий.

‒ А я, може, розмовляти з тобою не хочу, ‒ ледь чутно відповів Хтось і захлипав.

Шльоцик розгубився. Чужі сльози і горе завжди викликали у нього співчуття та ще й так краяли серце, що він ладен був перебрати на себе будь-яку біду. Аби якось втішити того, хто в дуплі, кіт запитав:

‒ Може, їсти хочеш? Дивись, як бобер рогіз точе!

‒ Звичайно хочу, але хіба ти не знаєш, що папуги такого не їдять?

‒ То ти папуга? ‒ здивувався Шльоцик. ‒ звідкіля ж ти тут узявся?

З дупла ані звука. Шльоцик і собі помовчав, оцінюючи ситуацію. От якби поруч була сорока, та б щось порадила… Нарешті до нього повернувся дар мовлення:

‒ А я кіт. Якщо ти нездоровий, можу лягти на хворе місце. Чи тобі там усе міняти треба?

У дуплі здійнявся переполох:

‒ Так ти мене з'їси?

Шльоцик обурився:

‒ Та чи я дикий, щоб пір'я на комусь драти?! Вилазь уже! Поговоримо…

Папуга не виявив ні найменшого бажання показатися на світ білий перед ясні котячі очі. Так і залишилися сидіти: один ‒ у дуплі, другий ‒ поруч, на гілляці.

У своєму темному камуфляжі Шльоцик, певно, не викликав довіри у птаха, бо той, здається, і дихати перестав. А кіт так уже втомився від сірих буднів, що тепер аж ніяк не мав наміру витрачати рештки життєвої енергії на безглузді витрішки.

‒ А я відеоролики про папуг переглядав. Там і про харчі для вашого брата згадують. Наприклад, «Природа Коктейль», «Природа Фієста», ‒ замуркотів Шльоцик.

‒ А я люблю «Жако», ‒ зітхнув птах у дуплі. ‒ Їж, Арчик, припрошували, а я, дурень, комизував…