О сьомій дванадцять ранку Лорен прокинулася від того, що хтось зачинив шафу на кухні.
Не грюкнув. Саме зачинив — обережно, майже без звуку.
Вона лежала із заплющеними очима й кілька секунд не могла зрозуміти, чому це її розбудило.
Потім згадала.
Ноа.
Лорен відкрила очі.
Його половина ліжка була порожня. Подушка лежала криво, простирадло збилося донизу. На стільці залишилися його сорочка й ремінь, а от джинсів не було.
Отже, не втік.
Дивно, що вона взагалі про це подумала.
Лорен сіла, підтягнула ковдру й подивилася на двері спальні.
Учора все виявилося водночас простішим і менш кінематографічним, ніж могло бути. Ніхто не сказав нічого такого, що хотілося б записати. У якийсь момент Ноа ударився коліном об край її ліжка, вона засміялася, він образився приблизно на чотири секунди. Потім Лорен попросила вимкнути лампу, а через хвилину — увімкнути назад, бо не могла знайти сережку.
Сережка виявилася у ванній.
Потім вони знову вимкнули світло.
Зараз її сукня лежала на підлозі біля шафи, хоча Лорен ніколи не залишала одяг на підлозі.
Вона подивилася.
Вирішила, що може прожити з цим ще десять хвилин.
На кухні щось дзенькнуло.
— Ноа?
— Так.
— Що ви робите?
Невелика пауза.
— Нічого.
Лорен відкинула ковдру.
— Це погана відповідь у чужій квартирі.
— Тоді каву.
— Це краща.
Вона знайшла халат.
На кухні Ноа стояв босоніж у джинсах і футболці. Волосся стирчало ззаду. Перед ним лежали дві відкриті шафи, банка кави, filters і її кавоварка.
— Я не знайшов mugs, — сказав він.
Лорен показала на шафу прямо над його головою.
Ноа подивився вгору.
— Це нелогічне місце.
— Для чашок?
— Я шукав біля кави.
— Кава теж стоїть не там, де ви її знайшли.
Він озирнувся на відкриту шафу.
— Тоді у вас уся система нелогічна.
— Вийдіть із моєї кухні.
Ноа усміхнувся й дістав дві чашки.
Лорен сіла на високий стілець.
У неї не було відчуття, що зараз має відбутися «ранок після». Не було навіть зрозуміло, що люди роблять у такі ранки після сорока двох, якщо один із них усе ще студент graduate school і має seminar materials у backpack біля дивана.
Ноа налив воду.
— Ви хропете.
Лорен повільно підняла голову.
— Ні.
— Добре.
— Ноа.
— Один раз.
— Я не хроплю.
— Тоді в будинку була дуже маленька бензопила.
— Ідіть додому.
— Кава ще не готова.
Вона взяла кухонний рушник і кинула.
Він спіймав.
Поклав на стійка.
Без другої репліки.
Це чомусь було смішніше.
Лорен дивилася, як він дістає молоко. У її холодильнику Ноа рухався обережно, не так, як у власному домі: нічого не переставляв, не заглядав без потреби, відкрив тільки ту полицю, яку бачив.
— Ви можете взяти eggs, — сказала вона.
— Я не голодний.
— Ви завжди голодний.
— Це Ілай.
— Ви з'їли половину моєї pasta в неділю.
— Ви сказали доїсти.
— Бо ви дивилися на каструлю.
Ноа поставив молоко на стіл.
— Я маю бути в Атенс об одинадцятій.
Лорен відчула легкий укол розчарування.
Не показала.
— Тоді вам треба їхати.
— Так.
Не поїхав.
Сів навпроти.
Кавоварка шуміла між ними.
Лорен підібрала ногу під себе.
— Шкодуєте?
Вона не планувала питати.
Ноа перестав дивитися на каву.
— Ні.
— Швидко.
— А треба подумати?
— Ні.
— Ви?
Лорен почала поправляти пояс халата. Він і так був зав'язаний.
— Ні.
Ноа кивнув.
І все.
Вона відчула майже образу.
— Це дуже зріла розмова.
— Я можу зробити гірше.
— Не сумніваюся.
Він усміхнувся, але Лорен уже думала про інше.
— Те, про що ми говорили...
Ноа зрозумів.
— Нікуди не поділося.
— Так.
— Я знаю.
Лорен дивилася на нього.
Вона чекала, що після ночі це стане складніше.
Стало.
Але не так, як боялася.
Не з'явилося нового боргу. Ноа не дивився на неї так, ніби тепер вони підписали невидимий контракт. Вона теж не відчула раптового бажання поступитися чимось, чого не хотіла.
Проблема залишилася рівно там, де була.
Це майже заспокоювало.
Кавоварка клацнула.
Ноа встав.
Лорен дивилася на його спину.
— До речі.
— Мм?
— Нікому.
Він обернувся з чашкою.
— Про що?
— Не дратуйте мене.
— Я не збираюся розповідати.
— Рейчел?
— Ні.
— Ілай?
Ноа засміявся.
— Особливо Ілай.
— Деніел?
— Господи, ні.
Лорен простягнула руку по чашку.
— Добре.
Ноа не віддав.
— А Меган уже знає.
Лорен завмерла.
— Звідки?
— Ви самі написали.
Вона згадала.
Ноа залишається.
Закрила очі.
— Я ненавиджу себе.
— Це сильна реакція.
— Віддайте каву.
Він віддав.
Телефон Лорен задзвонив.
Вона навіть не дивилася.
— Меган?
— Якщо так, я викину його.
Телефон продовжував.
Ноа глянув на екран.
— Марк.
Лорен відкрила очі.
Це було гірше.
Вона взяла.
— Що?
На тому кінці Марк говорив швидко.
Лорен перестала пити.
— Коли?
Ноа відразу відвів погляд.
— Ні. Не рухайте її. Я зараз приїду.
Вона встала.
— Так. Викликали?... Добре. Я їду.
Завершила.
Ноа уже ставив чашку в раковину.
— Що сталося?
Лорен пішла до спальні.
— Клер впала.
Він пішов за нею до дверей, але не зайшов.
— Де?