Сорок Плюс Один Труп

Глава 14. П’ятниця, 4:37

О 4:37 вечора Джесс зрозуміла, що забула сукню.

Вона стояла біля відкритого багажника в Атенс, тримаючи в одній руці косметичку, в другій — туфлі, і дивилася на місце, де мала лежати довга темно-зелена сумка.

Місце було порожнє.

Бен поставив свою валізу на асфальт.

— Що?

— Нічого.

Він подивився в багажник.

— Сукня?

Джесс зачинила очі.

— Не говори.

— Я не...

— Ти вже сказав.

— Це було питання.

— Воно мало інтонацію.

Бен перевірив заднє сидіння.

— Тут немає.

— Я бачу.

— Може, в тебе...

— Немає.

— Добре.

— Не кажи «добре».

— Що мені казати?

— Нічого.

Він кивнув.

Джесс подивилася на годинник.

Welcome reception починався о шостій.

Готель був у десяти хвилинах ходьби.

Сукня — в Атланта.

Якщо не виросли крила, проблема була досить простою.

— Я піду в джинсах.

— Можеш.

— Не можу.

— Тоді купимо.

— За годину?

— Так.

— У п'ятницю?

— Так.

— В Атенс?

— Джесс.

Вона подивилася.

— Ми не в пустелі.

Це було настільки очевидно, що дратувало.

Телефон завібрував.

MADDIE: where are you

Джесс:

JESS: hotel

MADDIE: come now Ейвері is losing it

Джесс:

JESS: why

Три крапки.

MADDIE: Тревор

Джесс показала Бену.

Він узяв валізу.

— Сукню потім.

— Це пастка.

— Що?

— Якщо ми підемо туди зараз, я вже не вийду.

— Тоді спочатку сукня.

Телефон задзвонив.

Ейвері.

Джесс подивилася на Бена.

— Не бери, — сказав він.

Вона взяла.

— Привіт.

— Джесс, ви вже в Атенс?

Бен повільно пішов із валізою до готелю.

Зрадник.

— Так.

— Можете приїхати?

— Що сталося?

На тому кінці хтось крикнув:

— It's historically accurate!

Ейвері:

— Тревор привіз neon табличку.

Джесс притисла пальці до перенісся.

— Який табличку?

— Я не знаю, що він означає.

На задньому плані Тревор:

— IT'S AN ARTIFACT.

— Що на ньому написано?

Пауза.

Ейвері тихо:

— “BAD DECISIONS — UPSTAIRS.”

Джесс сперлася на машину.

— Господи.

— Він каже, що це ваше.

— Не наше.

— Картер! — закричав Тревор десь далеко. — DON'T DENY HISTORY!

Джесс завершила дзвінок.

Бен стояв уже біля входу.

Чекав.

— Що?

— Нам потрібна сукня.

Меган приїхала о 5:02.

Деніел — за кермом.

Волтер залишився в Атланта у його сусідки, і Меган дорогою тричі запитала, чи він точно буде в порядку.

На четвертий Деніел сказав:

— Я можу подзвонити йому.

— Дуже смішно.

— FaceTime.

— Замовкни.

Деніел усміхнувся й повернув на Milledge.

Меган дивилася у вікно.

Будинки.

Старі дерева.

Студенти.

Машини, припарковані так, ніби правила були особистою образою.

На тротуарі дівчина несла garment bag, каву й вазу з квітами.

Позаду хлопець ніс коробку.

— Повільніше.

Деніел пригальмував.

— Навіщо?

— Не знаю.

Вона дивилася на будинки.

— Давно не була тут удень.

— Ми були кілька тижнів тому.

— Вночі.

— А.

— Це інше.

Він не питав чим.

Меган була вдячна.

Біля будинку вже стояли машини з Georgia, North Carolina, Tennessee, Florida.

Жінка років шістдесяти обіймала двох студенток.

Хтось фотографувався біля сходів.

Двоє чоловіків переносили ящики з водою.

На lawn стояла табличка:

FOUNDERS WEEKEND
WELCOME HOME

Деніел припаркувався за квартал.

— Нервуєш? — спитав він.

— Ні.

Він заглушив двигун.

Меган не рухалася.

Деніел теж.

— Не кажи нічого.

— Я нічого.

— У тебе обличчя.

— Я просто сиджу.

— Погано сидиш.

Він засміявся.

Меган подивилася на свої руки.

— Тут люди, які знали мене в двадцять.

— Так.

— Деякі в дев'ятнадцять.

— Жах.

— Саме.

— Я можу піти першим.

Вона повернулася.

— Навіщо?

— Не знаю. Перевірити територію.

Меган засміялася.

Напруга тріснула.

— Ти працюєш в страхування, не Secret Service.

— Skill set transferable.

— Ходімо.

Вони вийшли.

До дверей не дійшли.

— MEGAN WALSH!

Меган зупинилася.

— Ні.

Деніел:

— Що?

— Не знаю ще.

До них ішла висока блондинка в білому жакеті.

Років сорок.

Може, трохи більше.

Меган дивилася.

Жінка розвела руки.

— Oh my God!

І тоді мозок нарешті знайшов обличчя під двадцятьма роками.

— Керолайн?

— YES!

Вони обійнялися.

Керолайн відступила.

— Look at you!

Меган автоматично:

— Look at you!

Обидві засміялися, бо не мали поняття, що це означає.

Керолайн побачила Деніел.

— Husband?

— Ні.

Надто швидко.

Деніел:

— Деніел.

— Керолайн Price. Pledge class '04.

— Радий познайомитися.

Керолайн знову подивилася на Меган.

— Boyfriend?

Меган відкрила рот.

Деніел мовчав.

Оце було підло.

— Так, — сказала вона.

Вперше.

Слово вийшло без музики.

Без блискавки.

Керолайн:

— Cute.

Меган:

— Дякую.

Деніел:

— Я тут.

— Я знаю.

Керолайн вже питала про Наталі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше