О 10:43 Меган переставила конверт із кухонного столу на комод.
О 10:51 — з комода на книжкову полицю.
Об 11:06 повернула на стіл.
Це не допомогло.
На конверті було написано JESS, і він поводився як предмет, який знає, що його не відкривають тільки через виховання.
Меган завантажила пральну машину.
Витягла.
Знайшла в кишені джинсів двадцять доларів.
Зраділа.
Потім згадала, що гроші її.
Розчарувалася.
Запустила прання.
Конверт усе ще був на столі.
— Не дивись на мене.
Він не відповів.
Телефон задзвонив.
Деніел.
Меган глянула на себе.
Мокре волосся, стара футболка, одна шкарпетка.
Потім згадала, що це звичайний дзвінок, не відео.
— Привіт.
— Ти зайнята?
— Розмовляю з конвертом.
Пауза.
— Я можу передзвонити.
— Це не психічний епізод.
— Я цього не сказав.
— Але подумав.
— Я працюю в страхування. Ми не робимо висновків без документації.
Меган сіла за стіл.
— Якраз документація і є проблемою.
— Податки?
— Гірше.
— HOA?
— Значно.
— Тепер мені цікаво.
Вона провела пальцем по краю конверта.
— Знайшла старий фотоальбом із коледжу.
— І?
— Усередині конверт для подруги.
— Відкрий.
— Він не мені.
— Тоді не відкривай.
— Дякую. Дуже корисно.
— Ти хотіла складнішу моральну дилему?
— Я хотіла підтримки.
— У чому?
— Не знаю.
Деніел засміявся.
На фоні щось дзенькнуло.
— Де ти?
— У гаражі.
— Що робиш?
— Намагаюся полагодити shelf.
Меган випросталася.
— Полицю?
— Так.
— Сам?
— Це образливо.
— Остання полиця в моєму житті закінчилася чоловіком без штанів.
Тиша.
— Ти розумієш, що іноді говориш речення, після яких неможливо продовжити нормальну розмову?
— Розумію.
— Добре.
Щось грюкнуло.
— Деніел?
— Я тут.
— Полиця?
— Частково.
— Що значить частково?
— Тепер вона нижча.
Меган засміялася.
— Тобі допомогти?
— Ти вмієш?
— Ні.
— Тоді навіщо?
— Морально.
— Я переживу.
Він замовк на секунду.
— Учора було добре.
Ось так.
Без підготовки.
Меган перестала чіпати конверт.
— Так.
— Я не знав, чи треба це сказати.
— Можна.
— Добре.
— Тільки не псуй.
— Як?
— Не знаю. Просто не псуй.
— Це великий тиск.
Вона усміхнулася.
— Я передзвоню.
— Коли договориш із конвертом?
— Можливо.
— Передай йому привіт.
— Іди лагодь полицю.
Вона завершила виклик.
Посиділа ще трохи.
Потім сфотографувала конверт.
Надіслала в групу.
MEGAN: Я знайшла це в старому альбомі.
Джесс відповіла за хвилину.
JESS: Що це?
Лорен:
LAUREN: Схоже на конверт, Джессіка.
Джесс:
JESS: Дякую, Лорен.
Меган:
MEGAN: Там твоє ім'я.
Пауза.
Джесс:
JESS: Відкрий.
Меган:
MEGAN: НІ
Джесс:
JESS: Чому?
MEGAN: бо він твій
Лорен:
LAUREN: Нарешті в цій групі є людина з межами.
Меган:
MEGAN: дякую
Лорен:
LAUREN: Не ти.
Меган:
MEGAN: пішла ти
Джесс:
JESS: Я приїду.
Меган глянула на годинник.
MEGAN: зараз?
JESS: Бен дивиться футбол. Я йому не потрібна.
Через кілька секунд:
JESS: Це прозвучало сумніше, ніж є насправді.
Лорен:
LAUREN: Я теж приїду.
Меган:
MEGAN: Чому?
LAUREN: Бо ви без мене відкриєте щось двадцятирічної давності й запам'ятаєте неправильно.
Меган подивилася на фотографію Dr. Bell.
Це було, на жаль, переконливо.
Джесс приїхала першою.
З контейнером винограду.
— Навіщо?
— Був у холодильнику.
— Ти привезла мені виноград?
— Я не знала, скільки це триватиме.
— У мене є їжа.
Джесс подивилася на кухню.
— Я знаю.
— Що це означає?
— Нічого.
Меган показала пальцем.
— Ми домовлялися менше цього слова.
— Коли?
— Щойно.
— Із ким?
— Із собою.
— Тоді це не «ми».
Джесс поставила виноград.
Побачила конверт.
І перестала усміхатися.
Не сильно.
Просто підійшла ближче.
— Це він?
— Він.
— Де був?
— В альбомі.
Меган принесла фотоальбом.
Відкрила потрібну сторінку.
— Спочатку це.
Джесс нахилилася.
Фотографія з Dr. Bell.
Вона довго дивилася.
— Я його пам'ятаю.
— Я теж тепер.
— History?
— Ні.
— Philosophy?
— Ні.
Джесс примружилася.
— Він був чийсь advisor.
— Не наш.
— Очевидно.
Меган перегорнула сторінку.
— Пам'ятаєш ту ніч?
— Яку саме?
— Третій поверх.
Джесс підняла голову.
— Частково.
— Що частково?
— Пам'ятаю, що Лорен плакала.
— Лорен?
— Так.
— Я цього не пам'ятаю.
— Вона тебе вкусить, якщо скажеш.
— Чому плакала?
Джесс знизала плечима.
— Не знаю.
— Як можна пам'ятати, що людина плакала, й не пам'ятати чому?