Сорок Плюс Один Труп

Глава 8. Не відкривати без Джесс

О 10:43 Меган переставила конверт із кухонного столу на комод.

О 10:51 — з комода на книжкову полицю.

Об 11:06 повернула на стіл.

Це не допомогло.

На конверті було написано JESS, і він поводився як предмет, який знає, що його не відкривають тільки через виховання.

Меган завантажила пральну машину.

Витягла.

Знайшла в кишені джинсів двадцять доларів.

Зраділа.

Потім згадала, що гроші її.

Розчарувалася.

Запустила прання.

Конверт усе ще був на столі.

— Не дивись на мене.

Він не відповів.

Телефон задзвонив.

Деніел.

Меган глянула на себе.

Мокре волосся, стара футболка, одна шкарпетка.

Потім згадала, що це звичайний дзвінок, не відео.

— Привіт.

— Ти зайнята?

— Розмовляю з конвертом.

Пауза.

— Я можу передзвонити.

— Це не психічний епізод.

— Я цього не сказав.

— Але подумав.

— Я працюю в страхування. Ми не робимо висновків без документації.

Меган сіла за стіл.

— Якраз документація і є проблемою.

— Податки?

— Гірше.

— HOA?

— Значно.

— Тепер мені цікаво.

Вона провела пальцем по краю конверта.

— Знайшла старий фотоальбом із коледжу.

— І?

— Усередині конверт для подруги.

— Відкрий.

— Він не мені.

— Тоді не відкривай.

— Дякую. Дуже корисно.

— Ти хотіла складнішу моральну дилему?

— Я хотіла підтримки.

— У чому?

— Не знаю.

Деніел засміявся.

На фоні щось дзенькнуло.

— Де ти?

— У гаражі.

— Що робиш?

— Намагаюся полагодити shelf.

Меган випросталася.

— Полицю?

— Так.

— Сам?

— Це образливо.

— Остання полиця в моєму житті закінчилася чоловіком без штанів.

Тиша.

— Ти розумієш, що іноді говориш речення, після яких неможливо продовжити нормальну розмову?

— Розумію.

— Добре.

Щось грюкнуло.

— Деніел?

— Я тут.

— Полиця?

— Частково.

— Що значить частково?

— Тепер вона нижча.

Меган засміялася.

— Тобі допомогти?

— Ти вмієш?

— Ні.

— Тоді навіщо?

— Морально.

— Я переживу.

Він замовк на секунду.

— Учора було добре.

Ось так.

Без підготовки.

Меган перестала чіпати конверт.

— Так.

— Я не знав, чи треба це сказати.

— Можна.

— Добре.

— Тільки не псуй.

— Як?

— Не знаю. Просто не псуй.

— Це великий тиск.

Вона усміхнулася.

— Я передзвоню.

— Коли договориш із конвертом?

— Можливо.

— Передай йому привіт.

— Іди лагодь полицю.

Вона завершила виклик.

Посиділа ще трохи.

Потім сфотографувала конверт.

Надіслала в групу.

MEGAN: Я знайшла це в старому альбомі.

Джесс відповіла за хвилину.

JESS: Що це?

Лорен:

LAUREN: Схоже на конверт, Джессіка.

Джесс:

JESS: Дякую, Лорен.

Меган:

MEGAN: Там твоє ім'я.

Пауза.

Джесс:

JESS: Відкрий.

Меган:

MEGAN: НІ

Джесс:

JESS: Чому?

MEGAN: бо він твій

Лорен:

LAUREN: Нарешті в цій групі є людина з межами.

Меган:

MEGAN: дякую

Лорен:

LAUREN: Не ти.

Меган:

MEGAN: пішла ти

Джесс:

JESS: Я приїду.

Меган глянула на годинник.

MEGAN: зараз?

JESS: Бен дивиться футбол. Я йому не потрібна.

Через кілька секунд:

JESS: Це прозвучало сумніше, ніж є насправді.

Лорен:

LAUREN: Я теж приїду.

Меган:

MEGAN: Чому?

LAUREN: Бо ви без мене відкриєте щось двадцятирічної давності й запам'ятаєте неправильно.

Меган подивилася на фотографію Dr. Bell.

Це було, на жаль, переконливо.

Джесс приїхала першою.

З контейнером винограду.

— Навіщо?

— Був у холодильнику.

— Ти привезла мені виноград?

— Я не знала, скільки це триватиме.

— У мене є їжа.

Джесс подивилася на кухню.

— Я знаю.

— Що це означає?

— Нічого.

Меган показала пальцем.

— Ми домовлялися менше цього слова.

— Коли?

— Щойно.

— Із ким?

— Із собою.

— Тоді це не «ми».

Джесс поставила виноград.

Побачила конверт.

І перестала усміхатися.

Не сильно.

Просто підійшла ближче.

— Це він?

— Він.

— Де був?

— В альбомі.

Меган принесла фотоальбом.

Відкрила потрібну сторінку.

— Спочатку це.

Джесс нахилилася.

Фотографія з Dr. Bell.

Вона довго дивилася.

— Я його пам'ятаю.

— Я теж тепер.

— History?

— Ні.

— Philosophy?

— Ні.

Джесс примружилася.

— Він був чийсь advisor.

— Не наш.

— Очевидно.

Меган перегорнула сторінку.

— Пам'ятаєш ту ніч?

— Яку саме?

— Третій поверх.

Джесс підняла голову.

— Частково.

— Що частково?

— Пам'ятаю, що Лорен плакала.

— Лорен?

— Так.

— Я цього не пам'ятаю.

— Вона тебе вкусить, якщо скажеш.

— Чому плакала?

Джесс знизала плечима.

— Не знаю.

— Як можна пам'ятати, що людина плакала, й не пам'ятати чому?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше