Сорок Плюс Один Труп

Глава 7. Люди, яких не можна видалити

Колишній чоловік Лорен телефонував їй двічі на рік.

На день народження.

І коли йому щось було потрібно.

День народження Лорен був у березні.

Тому, побачивши MARK BENNETT на екрані у вівторок о 7:34 ранку, вона залишила телефон дзвонити.

Вона саме фарбувала ліве око.

Права стрілка вийшла добре. Ліва — ні. Людина, яка вигадала симетричний макіяж, очевидно, не мала роботи.

Телефон замовк.

За секунду прийшло повідомлення.

Please call me. Not an emergency.

Лорен домалювала око.

Подивилася.

Стерла.

Почала знову.

Телефон задзвонив.

— Господи.

Вона відповіла.

— Хтось помер?

— Доброго ранку тобі теж.

— Ти написав, що не emergency. Я перевіряю.

— Ніхто не помер.

— Тоді в мене сім хвилин.

— Чому сім?

— Бо через сім хвилин я маю вийти.

— Ти завжди говорила десять.

— Інфляція.

Марк засміявся.

Колись цей сміх міг змінити її настрій.

Потім кілька років псував.

Тепер був просто знайомим звуком.

Непоганий результат для дванадцяти років шлюбу й чотирьох років після нього.

— Мені потрібна послуга.

— Звичайно.

— Ти ще навіть не знаєш яка.

— Ти подзвонив о сьомій тридцять чотири у вівторок.

— Уже сім тридцять п'ять.

— Шість хвилин.

— Добре. У Клер в суботу захід.

Лорен перестала фарбуватися.

— Ні.

— Я не договорив.

— Не треба.

— Це fundraiser.

— Особливо ні.

— Їм потрібна людина.

— У світі вісім мільярдів.

— Яка розуміється на commercial leases.

— Трохи менше.

— Лорен.

— Марк.

Він видихнув.

Лорен знала цей видих.

У шлюбі після нього зазвичай ішло: можеш просто вислухати?

Цього разу не пішло.

Прогрес.

— У них зірвався консультант, — сказав він. — Треба просто подивитися договір на приміщення перед підписанням. Година. Може, менше.

— Найміть юриста.

— Є юрист.

— Тоді навіщо я?

— Бо юрист сказав, що питання не юридичне.

— Нарешті розумна людина.

— Їм треба хтось із development.

— Є development consultants.

— Клер просила тебе.

Лорен опустила туш.

— Клер просила мене?

— Так.

— Твоя Клер?

— Скільки в мене Клер?

— Я не веду облік.

— Одна.

— Я рада.

— Лорен.

Вона підійшла до шафи.

— Чому вона не подзвонила сама?

— Бо думає, що ти її ненавидиш.

Лорен витягла дві сорочки.

Поклала одну назад.

— Я її не ненавиджу.

— Я знаю.

— Я майже її не знаю.

— Я їй це казав.

— Чудово. Дуже тепла рекомендація.

— Що я мав сказати?

— Нічого.

— П'ять хвилин.

— Не рахуй.

— Ти почала.

Лорен сіла на край ліжка.

— Що за захід?

— Community arts nonprofit. Вони орендують старий склад. Хочуть робити студії, класи, маленьку сцену.

Це було гірше.

Якби він сказав салон, ресторан чи ще один магазин свічок, вона могла б відмовити без жодного внутрішнього руху.

— Де?

Марк назвав адресу.

Лорен знала будівлю.

— Там проблеми з паркування.

— Знаю.

— І loading access.

— Знаю.

— Власник перекладає exterior maintenance на tenant?

Марк помовчав.

— Оце Клер й питала.

Лорен заплющила очі.

— Надішли договір.

— Дякую.

— Я не сказала, що прийду.

— Знаю.

— І не кажи Клер.

— Уже написав.

— Марк.

— Що? Вона стоїть поруч.

Лорен випросталася.

— Зараз?

— Ми снідаємо.

На фоні жіночий голос:

— Tell her I'm sorry.

Лорен мовчала.

Марк сказав:

— Вона каже...

— Я чула.

Ще пауза.

Потім Клер, уже ближче:

— Лорен? Hi. I'm really sorry. This was my idea, not his.

Лорен подивилася на себе в дзеркало.

Одне око нафарбоване.

Друге ні.

Колишній чоловік передав телефон новій дружині за сніданком.

Життя іноді не мало жодного почуття композиції.

— Доброго ранку, Клер.

— Якщо це незручно, забудь. Серйозно. Я сказала Марк, що сама подзвоню, а він сказав, що це буде дивно.

— Він помилився.

На фоні:

— Дякую.

Клер засміялася.

— Я теж так сказала.

Лорен несподівано всміхнулася.

— Надішліть договір.

— Точно?

— Я подивлюся. Нічого не обіцяю.

— Це вже дуже багато.

— І якщо там triple-net lease, я кладу слухавку назавжди.

— Там triple-net lease.

Лорен прикрила очі.

— Звичайно.

— Але, можливо, поганий?

— Вони не бувають хорошими чи поганими самі по собі.

— О. Марк сказав, що ти скажеш саме це.

— Віддай йому телефон.

— Він уже втік.

— Розумний.

— Дякую, Лорен.

— Не дякуй до того, як я прочитаю.

Вони завершили.

Лорен подивилася на годинник.

7:47.

— Чорт.

Друге око довелося фарбувати на парковці.

О 10:12 Ноа надіслав їй фотографію стіни.

Без привітання.

Без тексту.

Просто цегла.

Лорен збільшила.

Нічого.

Написала:

?

Відповідь:

Structural engineer says we can open it.

Лорен:

When?

11:30.

Вона глянула на календар.

Об 11:00 — дзвінок.

Об 11:30 — ще один.

О 12:15 — обід meeting.

Написала:

Send photos.

Ноа:

You don't want to see it?

Лорен:

I have a job.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше