Сорок Плюс Один Труп

Глава 6. Не побачення

У суботу вранці Меган купила лампу.

Вона не планувала.

Їй потрібні були батарейки, засіб для скла і нова дошка для нарізання, бо стара тріснула навпіл після того, як Меган поставила її в посудомийку, хоча на наклейці було написано HAND WASH ONLY.

Лампа стояла біля каси.

Жовта.

Безглузда.

З абажуром, схожим на капелюх жінки, яка курить на веранді й знає, хто з ким спить.

Меган узяла її.

— Вам пакет? — спитала касирка.

— Для лампи?

— Для батарейок.

— А.

Пакет вона теж узяла.

О 10:17 Меган уже ненавиділа лампу.

Вона не поміщалася в багажник.

Тобто поміщалася, якщо скласти сидіння, але на задньому сидінні лежали дві коробки, сумка з одягом, який Меган збиралася віддати ще з березня, і один черевик.

Другого не було.

Меган не знала чому.

Вона стояла на парковці, тримаючи лампу обома руками, коли хтось сказав:

— Знову не ваша машина?

Вона впізнала голос раніше, ніж чоловіка.

Повільно обернулася.

Він стояв за два місця від неї з паперовим стаканом кави.

Той самий.

Чек.

Чужий SUV.

Підозра в переслідуванні.

— О ні.

— Добрий ранок.

— Ви мене переслідуєте.

— Цього разу я навіть не підходив.

— Поки що.

Він подивився на лампу.

— Вона ваша?

— Не знаю.

— Ви її тримаєте.

— Це ще нічого не доводить. Ми вже проходили.

Він усміхнувся.

Сьогодні без сонцезахисних окулярів.

Карі очі.

Меган чомусь відзначила.

Не потрібно було.

— Вам допомогти?

— Ні.

Вона спробувала засунути лампу боком.

Абажур уперся в дверцята.

— Очевидно.

— Я впораюся.

— Я бачу.

— Ви завжди так розмовляєте з незнайомими жінками?

— Тільки з тими, які двічі звинувачують мене у злочині.

— Один раз.

— Сьогодні було «переслідуєте».

— Це жарт.

— А минулого разу?

— Попереднє розслідування.

Він поставив каву на дах своєї машини.

— Дайте.

— Не треба.

— Ви зараз зламаєте абажур.

— Він коштував тридцять дев'ять доларів.

— Тоді тим більше.

— Це не дуже дорога лампа.

— Для мене достатньо дорога, щоб не дивитися, як ви її вбиваєте.

Меган віддала.

Не тому, що здалася.

Просто хотіла подивитися, чи в нього вийде.

Він відкрив багажник.

Побачив речі.

Мовчав.

Меган схрестила руки.

— Кажіть.

— Що?

— Я бачу.

— Що бачите?

— Ваше обличчя.

— У мене просто обличчя.

— Ні. Там думка.

— Я не збираюся коментувати.

— Коментуйте.

Він показав на коробки.

— Це сміття чи майно?

— Майно.

— Усе?

— Так.

— Черевик?

Меган подивилася.

— Особливо черевик.

— Добре.

Він дістав коробку.

— Гей.

— Вона порожня.

— Звідки ви знаєте?

Він перевернув.

Порожня.

— Це нічого не означає.

Поставив на землю.

Другу теж.

Там лежали три книги, старий плед і фен.

— Оце майно, — сказала Меган.

— Бачу.

— Обережно.

— Я тримаю коробку.

— Я просто кажу.

Він поставив її на першу.

Склав сидіння.

Лампа зайшла без проблем.

— Зрадниця, — сказала Меган.

— Хто?

— Лампа.

Він засміявся.

І Меган раптом подумала, що досі не знає його імені.

Це було дивно.

Вони вже двічі сперечалися.

Він бачив її багажник.

Практично інтимність.

— Меган.

— Що?

— Моє ім'я.

— А.

Вона простягнула руку.

— Меган Walsh.

Він витер долоню об джинси, хоча вона не була брудною.

— Деніел Mercer.

— Добре.

— Добре?

— Тепер, якщо ви мене пограбуєте, я маю ім'я.

Деніел подивився на неї.

— Ви дуже послідовна людина.

— Дякую.

— Це не був комплімент.

— Я вирішую, що комплімент.

— Зручно.

Він підняв каву з даху.

— Гарного дня, Меган Walsh.

— Вам теж, Деніел Mercer.

Він пішов.

Меган зачинила багажник.

Сіла в машину.

Завела.

Не поїхала.

Деніел поклав щось у свою машину.

Зачинив.

Пішов до магазину.

Меган подивилася перед собою.

— Ні.

Виїхала.

Через сім хвилин вона повернулася.

Не через Деніел.

Вона забула батарейки на касі.

Це було важливо.

Батарейки коштували майже дев'ять доларів.

Меган припаркувалася з іншого боку.

Зайшла.

Касирка впізнала її.

— Батарейки?

— Я знала, що щось не так.

— Вони тут.

— Дякую.

Вона взяла пакет.

І тоді почула:

— Меган?

Чорт.

Деніел стояв біля відділу повернень із коробкою в руках.

— Ви повернулися.

— Батарейки.

Вона підняла пакет.

— Звичайно.

— Що це означає?

— Нічого.

— Я вже ненавиджу це слово.

— Чому?

— Довга історія.

Він показав коробку.

— Я теж щось забув.

— Що?

— Повернути.

— Це не те саме.

— Залежить від часу.

На коробці був намальований кавовий апарат.

— Не сподобався?

— Я купив не той.

— Як можна купити не той кавовий апарат?

— Дуже легко. Береш коробку. Платиш.

— Я маю на увазі...

— Знаю.

Працівниця за стійкою покликала:

— Next.

Деніел підняв коробку.

— Моя черга.

— Щасти.

Меган пішла.

Біля дверей почула:

— Sir, this isn't the machine from the box.

Вона зупинилася.

Ні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше