Сорок Плюс Один Труп

Глава 5. Четвер

У четвер Бен поголився о 6:20 вечора.

Джесс помітила це не тому, що стежила.

Вона шукала ножиці.

Ножиці мали лежати в шухляді біля холодильника, де жили батарейки, скотч, три викрутки, свічки для торта, ключ невідомо від чого і все інше, що в нормальних сім'ях, мабуть, мало окремі місця.

Ножиць не було.

— Бен?

З ванної:

— Мм?

— Ти брав ножиці?

— Ні.

Вона перевірила наступну шухляду.

Там були серветки, гумки, прострочений купон і два долари.

— Великі.

— Ні.

— З чорними ручками.

— Не бачив.

Джесс пішла коридором.

— Учора вони були...

І зупинилася біля ванної.

Бен стояв перед дзеркалом у майці й проводив долонею по щоці.

На раковині лежала бритва.

Він побачив її в дзеркалі.

— Що?

— Нічого.

— Ти шукала ножиці.

— Знайду.

Вона не пішла.

Бен повернувся.

— Що?

— Ти поголився.

Він торкнувся підборіддя.

— Схоже на те.

— Сьогодні четвер.

— Так.

Він сказав це абсолютно нормально.

Джесс раптом почула себе ідіоткою.

— І?

— Нічого.

— Ти двічі сказала «нічого» за двадцять секунд.

— Усі тепер рахують?

— Хто всі?

— Неважливо.

Вона пішла.

— Ножиці в гаражі! — крикнув Бен.

Джесс повернулася.

— Ти ж сказав, що не брав.

— Я не брав. Я бачив їх там.

— Коли?

— Вранці.

— Чому вони в гаражі?

— Не знаю.

— Ти ними щось різав?

— Джесс.

— Що?

— Я не веду журнал переміщення ножиць.

Вона подивилася на нього.

Бен засміявся.

— Що з тобою?

— Нічого.

— Третій.

— Іди голися.

— Я вже.

— Тоді просто йди.

Вона почула його сміх, коли спускалася вниз.

Це трохи дратувало.

Більше дратувало те, що вона сама ледь не сміялася.

О 6:47 Бен спустився в темних джинсах і сорочці.

Не костюм.

Не побачення.

Джесс сиділа за кухонним островом із ноутбуком і листом, який читала вже втретє.

— Я поїхав.

— Добре.

Він узяв ключі.

— Буду десь о десятій.

— Добре.

— Може, раніше.

— Добре.

Бен зупинився.

— Ти сердишся?

— Ні.

— Чотири.

Джесс підняла голову.

— Що чотири?

— «Добре».

— Тепер ти рахуєш «добре»?

— Мені більше нічим зайнятися.

— Очевидно.

Він підійшов і поцілував її у волосся.

— Побачимося.

— Ага.

Двері зачинилися.

Джесс продовжила читати лист.

Два рядки.

Три.

На четвертому зрозуміла, що нічого не пам'ятає.

Встала.

Підійшла до вікна.

Бен уже виїжджав.

Вона бачила задні ліхтарі, поки машина не зникла за поворотом.

Повернулася до ноутбука.

Прочитала лист ще раз.

Відповіла.

Наступний.

Ще один.

Потім відкрила холодильник.

Закрила.

Поставила чайник.

Передумала.

О 7:03 вона написала в групу:

JESS: Чим займаєтесь?

Лорен:

LAUREN: Ні.

Джесс:

JESS: Що ні?

LAUREN: Що б ти не задумала.

Меган:

MEGAN: Я можу.

Джесс:

JESS: Я нічого не задумала.

Лорен:

LAUREN: Особливо ні.

Джесс поклала телефон.

За хвилину він задзвонив.

Меган.

— Привіт.

— Куди їдемо?

— Нікуди.

— Тоді навіщо питала?

— Хотіла поговорити.

— По телефону?

— Так.

Пауза.

— Ти хвора?

— Меган.

— Вибач. Що сталося?

Джесс відкрила рот.

І зрозуміла, що сказати нічого.

Мій чоловік поголився.

Мій чоловік вийшов із дому.

Мій чоловік повернеться о десятій.

Поліція не приїде навіть якщо дуже попросити.

— Ти там? — спитала Меган.

— Бен кудись їздить щочетверга.

— Куди?

— Не знаю.

— Спитай.

— Не хочу.

— Тоді не питай.

Джесс помовчала.

— Дякую.

— Будь ласка.

— Ти жахлива.

— Ти хочеш, щоб я сказала «стеж за ним»?

— Ні.

— Добре.

— Але він сьогодні поголився.

Тиша.

— О.

— Не кажи «о».

— Я нічого.

— Я чую твоє обличчя.

— Це талант.

Джесс почала ходити кухнею.

— І в понеділок йому написали «Thursday confirmed».

— Хто?

— Не бачила.

— Сердечко було?

— Що?

— Біля імені.

— Я не бачила імені.

— Значить, не знаємо.

— Саме так.

— Він змінив пароль?

— Я не знаю його пароль.

— Після двадцяти років?

— Навіщо мені пароль Бена?

— Не знаю. У мене немає чоловіка двадцять років.

Це прозвучало випадково.

Меган теж почула.

— Вибач.

— За що?

— Ні за що.

— От і добре.

Джесс перестала ходити.

— Я не думаю, що в нього хтось є.

— Тоді не думай.

— Це не так працює.

— Знаю.

Кілька секунд вони просто мовчали.

Потім Меган сказала:

— У мене є пиріг.

— Який?

— Не знаю. Круглий.

— Це форма.

— Він із пекарні.

— Звідки він у тебе?

— Наталі привезла.

— Навіщо?

— Їй соромно за похоронне бюро.

— Це не пояснює пиріг.

— У нашій сім'ї їжа — валюта провини.

— У нашій теж.

— Приїжджай.

Джесс глянула на годинник.

— Я в домашніх штанах.

— Я теж.

— У тебе завжди домашні штани.

— Це неправда.

— У тебе є офіційні домашні штани.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше