Сорок хвилин наполегливості

Сорок хвилин наполегливості

Історія порятунку, яку я почула з новин, яку я обіграла по-своєму, залишивши головні моменти: гості прийшли, діти залишилися без нагляду гуляти по дому, спустилися у басейн, смерть відбулася, дії порятунку батьком проводились, швидка приїхала, констатувала смерть, батьку медики висловювали невдоволення "ви знущаєтесь над тілом своєї дочки", головні дії послідовності. А інше: імена, діалоги, детальні послідовності та висновки, - те інше вже плід моєї уяви. Один медин в новинах говорив, що реанімаційні заходи треба проводити не меньше сорока хвилин. У нашому випадку думка професіоналів була іншою.
Саме від батька залежало життя його єдиної доньки.
Чим все це закінчилося насправді та у вигаданій історії, основаній на правді?
Треба довіряти собі чи професіоналам, які стискаються зі смертю щодня?

До однієї родини, у якій був власний будиночок з басейном у підвалі, приїхали гості.

Одразу після зустрічі дорослі пішли на кухню, а діти - розбіглися кімнатами будинку, граючись у різні ігри.

Шум, галас, веселий сміх!

І раптом... він зник...

- Чось я передчуваю. - захвилювалася хазяйка будинку.

- Так. Це дуже дивно, що діти замовчали. - зауважив гість.

Хазяїн будинку кинувся шукати дітей.

Їх ніде не було.

На очі потрапили горизонтальні відкриті двері у підвал.

- Там басейн! - схлипнула хазяйка, бачачи, як її чоловік вже спускався. 

Вона та двоє її дорослих гостей, чоловік та дружина, поспішили за ним.

Біля басейну стояли налякані діти, боячись ворухнутися, а в самому басейні застигла, ніби лялька, дочка господарів будинку. У своїй святковій білій сукні. З розпущеним довгим світлим волоссям.

- Оленко! - крикнула відчайдушно хазяйка, кидаючись до басейну, але її чоловік вже випередив її та пірнув у воду. 

Хазяїн швидко витягнув свою доньку, витряхнув з її легенів воду, перевертаючи дівчину собі на коліно, а потім поклав на підлогу, розпочинаючи штучне дихання та масаж серця.

- Марино! - викликай швидку.

- Я дзвоню. - повідомив гість, тримаючи слухавку біля вуха.

- Назаре! Врятуй нашу дівчинку. - вопила Марина, спостерігаючи, як її чоловік намагається повернути до життя їхню дочку.

- Я зустріну швидку. - повідомила гостя та пішла.

Скільки хвилин пройшло, - ніхто не рахував.

Нарешті до басейну спустилися медичні працівники.

Вони перехопили ініціативу, зробили свої маніпуляції та повідомили самі др себе:

- Час смерті...

- Ні! - кинувся Нараз до своєї дочки та продовжив наполегливо витягувати дочку з обіймів смерті.

Марина, бліда, як сама смерть, закам'яніла на місці, дивлячись нерухомим поглядом у бік своєї родини. Усі інші спостерігали за Назаром.

А він відчайдушно продовжував рятувати дочку.

- Припиніть. Дівчинка вже мертва. Їй вже нічого не допоможе. - впевнено повідомив лікар.

Але Назар не реагував.

- Ви знущаєтесь над тілом своєї доньки. Досить. - наполягав все той же лікар.

- Назаре, не припиняй, врятуй її. - благала Марина, ніби шептала молитву.

- Вже сорок хвилин пройшло. Навіть якщо буде чудо, вона залишиться овочем... - пояснив лікар.

На цих словах Олена почала жадібно хапати повітря.

- Доню! - вскрикнула мати.

Нараз міцно обійняв свою доньку.

Дійсно, дівчина втратила можливість говорити та ходити. Бо значна частина мозку відмерла. Але батьки зайнялися відновленням своєї Олени, - і регулярна реабілітація дала свої результати: дівчинка заговорила та пішла.

Сорок хвилин наполегливості не дали дитині померти, вони врятували її.

І так само в реальній історії батько сорок хвилин наполегливо боровся за життя своєї дочки та переміг у нерівній схватці.