Жив на світі поживав, біди-горя не знав сільський хлопець на ім’я Василь, до справи беручкий, роботящий. Всім допоможе, в біді не залишить. Ще він полюбляв слухати оповідки діда Миколая. Одного зимового вечора розповів йому старий про дівчину Світлану, що живе у далекому незнаному царстві у самого Небесного Сонечка на службі. Вона йому допомагає: щоранку вмиває і щоночі спати вкладає. Особливо весною в неї роботи багато, бо після зими Сонечко не так тепло гріє, не так яскраво світить. Тож їй його треба якось розбудити, піснями та танцями звеселити. А яка ж вона гарна, що й описати її красу не можливо!
Прийшла весна. Ось вже і Великдень наближається, а думки про Світлану все не йдуть з голови хлопця.
Великдень – це найбільше свято, що відзначається навесні. Веселі, радісні дзвони сповіщають: «Христос воскрес!», «Христос воскрес!». Потім починається освячення пасок. «Христос воскрес!» – значить, смерть тепер попрано, і можна радіти, вітати один одного з воскресінням Христа і оновленням природи.
А найголовніше на Великдень є те, що одкривається небо і Бог виконує будь-яке бажання людини, чистої серцем.
От і забажав Василь знайти ту дівчину, Світлану. «А де її шукати? Де Сонечко живе? Як туди дістатись?» – думав Василь, а ноги вже привели його в чисте, безкрає поле, село залишилось далеко позаду. І він що було духу крикнув:
- Боже, поможи!
В ту мить сидів Боженька на небі, взявши крашанку в руки і тільки-но їсти зібрався, як почув благання про допомогу. Нахилився подивитись хто його кличе і впустив крашанку вниз. Що ж робити, перехрестив її і сказав:
- Хай помагає!
А люди на землі почули якийсь гуркіт, поглянули на небо, але нічого там не побачили, все там наче спокійно було. Тільки одна хмаринка якось дивно хитнулася. А може здалось?
Поглянув на небо і Василь, а коли нарешті опустив голову вниз побачив на землі червоне яєчко.
- Якась роззява, напевно, загубила, – тихо сказав він, підіймаючи яєчко.
Добре, що Боженька його не почув, бо був якраз чимось заклопотаний. А то б він, напевно, сказав йому, що нічого в цьому світі просто так не відбувається.
Але яєчко до рук хлопця не далося, вискочило і побігло. За ним побіг і Василь. Скільки біг не знає, але біг швидко-швидко, проте втоми не відчував.
Зупинилось яєчко тільки біля великого будинку, що був наче весь із золота. Василь почув дівочий голос, що говорив:
Сонце, Сонце, Сонечко,
Визирни у віконечко,
Я тебе вмию росинкою,
Витру пухкою хмаринкою.
Будеш по небу ходити,
Посміхаючись світити.
А потім він побачив і саму дівчину. Це була та, яку він так шукав.
На заклик дівчини вийшло Сонечко. Побачило крашанку і питає:
- Звідки це в нас крашанка? Та ще червона! Червона фарба символізує радість життя – любов, а для молодих – це надія на весілля. Чия ж це крашанка?
- Це моя крашанка. Вона допомогла мені сюди потрапити. А ось і моя радість життя, – підійшов ближче до дівчини Василь. – Відпустіть цю красуню зі мною.
- А хто ж весною веселитиме мене, щоб я краще світило, земельку гріло? – спитало Сонечко.
Дівчині теж сподобався парубок і вона попросила Сонечко її відпустити. А Василь взявши яєчко в руки, сказав:
- А нехай ось ця крашанка у тебе залишиться. Будеш нею гратись, звеселятись і нам тепло та радість приносити.
- Добре, – сказало Сонце, взяло крашанку і почало нею гратись.
Василь повернувся у своє село з красунею Світланою і зажили вони дружно та щасливо усім на радість.
А ви загадали вже своє заповітне бажання? Воно обов’язково має здійснитися і принести радість, адже Великдень – таке велике свято, що навіть сонце гуляє, радіє, грає.