Розділ №6. Сонячний удар в голову

Білі хмари м'яко розповзалися над горизонтом. З висоти пташиного польоту здавалося, ніби вони були схожими на снігові кучугури, але варто було торкнутися їх ногою і пара розтікалася. Скайлар — який ще називали Небесним містом, знаходився прямо над Делірією і був прихистком для найрізноманітніших летючих рас. Вони часто спускалися вниз, аби відпочити чи влаштуватися на роботу. Не дивно, що й подарунки вони передавали не янголами, а нашою службою. Це було дешевше, зручніше та швидше. 

Долетівши до потрібної хмаринки, я здивовано завмерла на місці та зробила глибокий вдих. Повітря поступово стало наповнювати легені, але легше не ставало. Розвидніти власника цього житла я так і не змогла. Він саме стояв біля невеликого столу та прицілювався луком у портативний портал. Його дивакувата кучерява шевелюра місцями блищала на сонці тому, що хтось додумався обскубати її, наче курку.  Через це, повнявий напівголий чоловік виглядав вкрай смішно. Шкода, що відьми брехали не так часто, як хотілося б. Купідони дійсно були нудистами, яким було начхати на одяг та  якість правила етики.

Змирившись з щоденними буднями своєї прекрасної роботи й не менш прекрасними особливостями місцевих створінь, я  ніяково гукнула купідона. Але замість того, щоб просто повернутися на голос, він рефлекторно вистрілив золотавою стрілою прямо в мій лоб. Нервово хапаючись на деревце, я поспішила її, щоб магія не встигнула подіяти. А потім, з пересердя, метнула назад власнику, щоб йому життя раєм не здавалося. Теж мені! Герой коханець! Косоокий телепень!

Містер Хевен, не чекаючи такої каверзи та міткості від звичайної кур'єрки так і застиг на своєму місці, дивлячись на мене шокованим поглядом. З його волохатих  грудей уже пропадала справжнісінька, щоб його, золота стріла з серцем на вістрі! Та сама, яка посилювала почуття кохання, яке вже було, або ж на короткий термін викликала глибоке кохання до першого побаченого нелюдя. 

Нервово озирнувшись на всі сторони, я не побачила окрім себе жодної можливої жертви для цього прокляття. Розуміючи, що цей дурень на найближчі кілька годин закохався у мене, я тихо застогнала. Як там казали у легендах? Янгольські істоти змушували людей літати від щастя та сіяли добро по всьому світові? Більше було схоже на те, що вони просто спали на роботі, прокидалися через дзвінок керівника і за останню годину намагалися встигнути випустити всі стріли хоч у когось. Тільки б їм не вписали за це.

— Моя неперевершена богиня, — млосно видихнув містер Хевен та підлетів на своїх маленьких курячих крильцях ближче. На відстані трьох кроків він виглядав ще гірше —  виднілися складочки на животі, якісь дурні блискітки та родимки у формі серця по всьому тілі. —  Як же я радий вас бачити! Дозвольте доторкнутися своїми вустами до вашого спокусливого тіла, схожого на найм'якіші хмаринки Скайлару!

— Ви що, облизували всі місцеві хмаринки? — здивовано протягнула, уявляючи собі цю картину. — Стійте, ні. Я не хочу цього знати! Краще поставте ваш підпис і отримайте  нарешті свій нещасний подарунок.

— Ви принесли мені щось? — зачаровано промовив Купідон, відбираючи з моїх долонь коробочку та прикладаючи його до ребер. Що в цього нелюдя було серце з такою роботою, я сильно сумнівалася. Совістю там теж навіть не пахло. — Повірте мені, моя палка діво! Ви і є мій найкращий подарунок! Наша зустріч була влаштована самими небесами! Це доля!

— Це мій кармічний відкат за знущання з Коула, — пробуркотіла собі під ніс та гучніше додала. — Якщо це доля, то залиште мені на згадку ваш підпис на цьому листі, мій...

— Хто? — вхопився він за мої слова та з надією став дивитися мені в очі, як облізлий голодний сфінкс. — Хто я для вас?

— ...мій сонячний! — «Удар в голову» — додала подумки.

Купідон підхопився, запосміхався та поставив закарлючку, звільняючи мене від формальностей. Залишилося лише прочитати записку, яку вклали у коробку, дочекатися розпакування, і можна було летіти далі. Але схоже містер Хевен теж так подумав, й тому став відтягувати цей процес якомога довше. Він знаходив десятки відмовок, аби я затрималася і через двадцять хвилин таких вмовлянь, я не витримала і гаркнула так, як моя мама колись гаркала моєму батьку, який додумався від неї сховати свою першу в житті заначку:

— Хевене?! Тобі є що приховувати від своєї "вогняної діви", — запнулася на цьому епітеті й мало не стала плюватися. — Хіба ти для того хотів завести сім'ю, щоб потім мати секрети від неї?! А як же "кохати в бідності, і в багатстві"?! Ти що, не кохаєш мене більше?!

— Я кохаю тебе, моя палка діво! Але це лише дрібниці! Мало що там може бути, а от всередині мене вирує океан почуттів!

— Мало не мало, а в сім'ї все стане в нагоді — аргумент не спрацював, як на мого батька, але тут я згадала важку артилерію бабусі та пішла у ва-банк. На очах з'явилася скупа сльоза, я стала часто дихати, щоб не послати його небесами, та трагічним голосом почала забивали кришку його гробу, — Там лист від коханки...?

— Якої ще…? — навіть не встиг він почати виправдовуватися, як я перебила його. 

— Тої самої! Ти чудово знаєш, про яку я говорю! — видала, аж сама дивуючись своїй експресії. Згадалося як Коул оцінював чиїсь великі розміри й красу. — Що вона тобі посміла прислати?!

— Якої ще...

— Тої! — гаркнула з такою силою та образою, що купідон став виправдовуватися і розпаковувати стрічку, тільки б я перестала плакати. — Зараз почитаємо, що та зміюка тобі написала!  Я ж їй то всі коси повисмикую! І тебе каструлькою зроблю, за те що ходиш по хмаринках в одних трусах у сердечко! А ну пішов одягатися! Для кого ти це своїми формами спокусливими світиш?!

— Але ж спекотно… — жалісливо почав було він, але я знову перебила його. 

— Пішов одягатися! А я поки почитаю, — подумки перехрестилась і стала зачитувати в голос текст на листівці.

 «Любий Хевене.